Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 129

Метаморфози русъкости
По-перше, Велике князівство Литовське постає зі сторінок літопису як
продовження Київської Русі та її легітимний спадкоємець44. По-друге, згід­
но з літописцем і на відміну від того, що ми знаємо з інших джерел, у ВКЛ
здійснювалося не тільки литовське, а й руське княжіння: Вітовт їх поєдну­
вав, але по його смерті литовці посадили великим князем вільнюським і
тракайським Жиґимонта, а у Великому князівстві Руському руські князі та
бояри посадили Свидриґайла. Літописець трактував конфлікт між двома
князями як війну між Руссю та Литвою, а свою землю (що для смоленсько­
го автора, либонь, природно) вважав частиною уявного Великого князів­
ства Руського, - тому й повідомив, що Свидриґайло став великим князем
руським, щойно той прибув у Полоцьк і Смоленськ. Він також написав, що
Жиґимонт посів два князювання (литовське та руське), коли йому здалися
Смоленськ, Полоцьк і Вітебськ. Є підстави вважати, що концепція Русі у лі­
тописця цими територіями не обмежувалася й охоплювала принаймні Київ
(тамтешній князь фігурував серед прихильників Свидриґайла, і саме туди
великий князь відступив після литовського походу), але прямі згадки про
Русь вичерпуються Смоленським, Полоцьким і Вітебським князівствами.
До Русі у нього не належали й етнічні білоруські території, які входили у
Велике князівство Литовське, не маючи напівавтономного статусу, на від­
міну від Полоцька та Смоленська45.
Якщо укладачі «Повісти временних літ» і Київського літопису вва­
жали центром Руської землі Київ, галицько-волинські літописці - Галич
і Володимир, автори Куликовського циклу - Москву, то смоленські авто­
ри осереддям уявного Великого князівства Руського мислили власні те­
рени. Протягом багатьох років виник далеко не один образ Русі, Руської
землі і Руського князювання. Розмаїтість означала також фраґментацію.
Одинокою інституцією, саме існування якої нагадувало руським елітам
про їхню пройдешню єдність і славетне минуле, була Руська митрополія.
Міґрація верхівки духівництва в межах колишньої київської держави,
спільна літургійна мова і церковні практики допомагали зберігати почут­
тя спільної ідентичности ще довго потому, як спільні політичні структури
пішли у небуття. Однак попри жваві контакти між різними центрами русь­
кого православ’я, впродовж XIV і початку XV століття вони також повільно
віддалялися один від одного.
44 Див.: Игорь Марзалюк, «Великое княжество Литовское в исторической памяти белорусов-
русинов: от средневековья к модерну», АЬ 1 трепо, № 4 (2004), с. 539_5бо.
45 Див. ПСРЛ, т. 35, с. 57-58.
111