Метаморфози русъкости
літописі, про князів-кривичів можна прочитати у статті аж за 1162 рік28. Топоніми, похідні від « кривичі »( твердий доказ існування тривкої ідентичности і визнання її з боку сусідів), трапляються на кордонах їхньої території у XII і XIII століттях, але в XIV столітті ці маркери племінної ідентичности поступаються назвам, утвореним на основі етноніма Русь29.
Подібно до Галицько-Волинського князівства і північно-східної Русі, білоруські терени могли не вважатися частиною Руської землі у вузькому розумінні, але вочевидь належали до неї в широкому сенсі. Так було у випадку з Полоцьким князівством, якому майже весь домонгольський період удавалося уникати поглинання з боку « Русі ». З огляду на особливий статус Полоцької землі, Володимир Великий уважав за потрібне взяти дружину саме з полоцьких князівен. Полоцьк, Київ і Новгород- три руських міста, що мали собори св. Софії. В XI столітті Полоцьке князівство залишилося недосяжним для синів Ярослава Мудрого, які по його смерті ділили між собою Русь30. Чи означає це, що полоцькі еліти відчували свою осібність гостріше від жителів інших руських князівств? Напевно, так. Проте чи можна сказати, що вони не вважали себе( навіть до монгольської навали) частиною Руської землі в широкому сенсі? Авжеж, ні.
Доволі промовистим у цьому контексті виглядає порівняння інциденту за участи полоцьких князів, зафіксованого у Київському літописі під 1140 роком, і вже згаданого договору 1229 року. В першому випадку ми дізнаємося, що великий князь київський Мстислав затримав двох полоцьких князів і відправив їх у Константинополь за те, що ті відмовилися прийти у Руську землю і допомогти йому у поході на половців31. У другому випадку укладачі договору вважають Смоленськ, Полоцьк і Вітебськ частиною Руської землі. Полоцьке князівство фігурує як частина Руської землі і в угоді, яку 1264 року уклав Ґердень( біл. Гердзень)- литовський князь Полоцька і Вітебська32. Якщо в очах київських князів XII століття Полоцька земля перебувала поза Руською землею, то для руських і литовських князів
28Див.: ПСРЛ, т. 2, ствп. 521. 29Див.: Ігар Чаквін, « Зтнанімічньїя айконімьі Беларусі- крьініца гістарьічнай памяці народа », Наш Радавод, Гродна, 7( 1996), с. 121-123. Останню відому згадку про кривицьку землю в іноземних джерелах датовано XIV століттям( див.: Владимир Пашуто, « Летописная традиция о“ племенных княжениях” и варяжский вопрос », у кн.: Летописи и хроники. 1973у Москва, 1974, с. но). 30Див.: Тол очко, Тол очко, Київська Русь, с. 178,184. 31 Див.: ПСРЛ, т. 2, ствп. 303. 32 Див. текст цього документа в: Полоцкие грамоты XIII- начала XVI века, в 4 т., сост. А. Л. Хорошкевич, Москва, 1977-1982, т. 1, с. 35 ~ 3б.
9-15-569 105