Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 120

З- Під литовським шатром
Приклад Міндовґа (лит. МіпсІаг^аБ) показує, однак, що самого тільки
християнського віросповідання було замало, аби князь («великии кнвдь
Литовьскии» і «самодержечь бьість во всеи земли Литовьскои», як нази­
ває його літопис) заслужив похвалу. Не менш важливим чинником була
конфесійна належність (західне чи східне християнство) правителя і ха­
рактер його стосунків із галицько-волинськими князями. Міндовґ воював
зі своїми галицько-волинськими сусідами й охрестився на католика. Тому
літописець пише про князя та його навернення несхвально: той, мовляв,
був нещирий, тримався язичницьких звичаїв, а хрещення, яке він прийняв
за порадою Андреаса, магістра ризьких рицарів, не сприяло християнізації
Литви22. Ідеальним литовським князем літописець уважав Міндовґового
сина Войшелка, який охрестився на Русі, став православним ченцем і на­
віть збирався піти на Афон, «во Святую Гору». Мало того, Войшелк вельми
приязно ставився до галицько-волинських князів. Він посів великокнязів­
ський престол у Литві за допомоги руського війська і нібито називав кня­
зя Василька батьком, а Данилового сина Шварна братом. Саме Шварнові
Войшелк передав владу над литовськими землями. Літописець прямо за­
суджував князя Лева, іншого Данилового сина, за вбивство Войшелка23.
З Галицько-Волинського літопису ми знаємо про зростання в XIII сто­
літті литовського панування в регіоні - влада або вплив литовських князів
поширилися на терени, традиційно залюднені східними слов’янами, зо­
крема на Гродно (Горадню), Новогрудок і Полоцьк. Літопис також свідчить
про змагання галицько-волинських і литовських князів за деякі з цих тери­
торій і виказує існування тісних контактів між двома елітами. Руські князі
охоче нав’язували матримоніяльні зв’язки з литовськими князівськими ро­
дами, а місцеві руські еліти дуже часто були не проти поміняти владників
Рюриковичів на литовських князів із династії Ґедиміна. Призабута прак­
тика міських еліт запрошувати князів (початково Рюриковичів) на престол
виявилася чудовим інструментом проникнення литовських князів у Руську
землю. Зміна князівської влади не була одновимірною справою: іноді міс­
цеві еліти визнавали зверхність литовців лише номінально, а ті (як у випад­
ку Войшелка), своєю чергою, могли бути васалами галицько-волинських
22 Див.: ПСРЛ, т. 2, ствп. 813-818, 858-860.
23ПСРЛ, т. 2, ствп. 867-870. Про образ Войшелка у руських літописах див.: David М. Goldfrank,
«The Lithuanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends», Harvard Ukrainian
Studies 11, № 1-2 (June 1987), c. 44-76; Мозер, «Стереотипы Литвы», с. 241-242.
102