Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 116

З- Під литовським шатром
розькі козаки. Цього не скажеш про російську історіографію. Як нещодав­
но завважив Алєксандр Філюшкін, за російським інтересом до історії ВКЛ
залежно від часу стояла потреба злеґітимізувати поділи Польщі, приду­
шення польських повстань XIX століття й анексію Литви, Західної Білорусі
та Західної України внаслідок пакту Молотова-Рибентропа7.
Не дивно, що совєтська історіографія пішла слідами російської імпер­
ської. Підспудні дискусії, чи було Велике князівство Литовське (подібно
до Великого князівства Московського, за яким офіційно застерегли таку
роль) легітимним «збирачем» руських земель у ХІУ-ХУІ століттях, три­
вали в СССР аж до 1980-х років8. У роки перебудови та єльцинську епоху
Велике князівство Литовське почали вважати толерантною, федераліст­
ською, європейською альтернативою традиціям московського самодер­
жавства - такі погляди висловлював іще під час «конституціоналістсько­
го» періоду російської імперської історіографії наступник Ключевського
у Московському університеті Матвєй Любав ський, а в совєтський час роз­
вивала Анна Хорошкевич9. Така інтерпретація історії Великого князівства
може відійти на задній план через активну «націоналізацію» російської
історіографії (у фокус уваги щораз більше потрапляє історія російської
держави та нації), тому важко сказати, чи переживе вона майбутні змі­
ни в політиці Росії та дедалі більше відчуження трьох східнослов’янських
суспільств. Упевнено можна сказати лише одне: спроби знайти в історії
Великого князівства Литовського вестернізованих «росіян», а на додачу
7 Див. уже цитовану статтю Александра Філюшкіна в «АЬ Ішрегіо»: Филюшкин, «Вглядываясь
в осколки разбитого зеркала», с. 561-601. У тому самому числі «АЬ Ішрегіо» (№ 4, 2004)
вміщено есеї Даріуса Вілімаса [Darius Vilimas], Ґедре Мікунайте [Giedre Mickunaite], Ігара
Марзалюка і Дмитра Вирського про образ Великого князівства Литовського у сучасній ли­
товській, українській і білоруській історичній уяві, а також інтерв’ю Філюшкіна з Ієронімом
Ґралею [Hieronim Grala] про сприйняття ВКЛ у польській історіографії та суспільстві.
8 Див., приміром, критику поглядів Іґоря Ґрєкова з боку Владіміра Пашута у: Пашуто, Флоря,
Хорошкевич, Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства,
с. 28-29. Наслідуючи російську дореволюційну традицію, Ґрєков трактував Велике князів­
ство Литовське як переважно східнослов’янську державу, а отже, повноправного конкурен­
та Московії. Пашуто, розвиваючи совєтську парадигму, що в ній ВКЛ правило за литовську
феодальну державу (литовців, соціялістичну націю у складі СССР, не випадало позбавляти
власної історії, як це було до 1917 року), відмовляв позиції Ґрєкова у праві на існування й
убачав у «збиранні» руських земель литовцями пряму аґресію.
9 Див. вступ Любавського до його «Нарису» (с. 1-4 у вид. 2010 року або с. 34~37 У ВИД- 2004
року). Оцінки в російській історіографії 1990-х років тенденції, закладеної ще Любавським,
а також огляд літератури див. у: Филюшкин, «Вглядываясь в осколки разбитого зеркала».
98