2. Що сталося з Руською землею?
го існування кількох східнослов’ янських груп, що їх можна визначати на основі місцевих, політичних і протонаціональних понять. Однак справжнє питання полягає не в тому, чи дійсно існували ці лояльності й ідентичності, а в тому, як вони співіснували одна з одною і який статус мали у ширшому наборі ідентичностей руських еліт у конкретному регіоні в конкретний момент часу. Будь-яка відповідь на це питання мусить враховувати першорядне значення місцевих ідентичностей у домодерному світі східного слов’ янства. Коли йдеться про період між XIII і XV століттями, місцеві ідентичності слід уважати центральними серед багатьох ширших ідентичностей, для яких вони служили складниками.
Концепція руської політичної ідентичности, представлена в понятті Руська земля, мала гібридний характер, її не можна розглядати окремо від місцевих( плем’ я або земля) або династичних і культурних лояльностей. Як у текстах XII-XIII століть відрізнити руські політичні ідентичності від етнокультурних? Очевидно, що завоювання і політичне долучення певної території до держави Рюриковичів( іншими словами, підпорядкування руським князям) давало їй нову державну назву й ідентичність. З часом політичні, релігійні та культурні ідентичності перемішувалися між собою. Чи, наприклад, смоленські купці називалися руссю, бо вони вважали себе( й інші вважали їх) частиною руського етносу, а чи тому, що, не конче маючи слов’ янське походження, були підданцями руських князів і поділяли руську « політичну » ідентичність? Чи було те, що одну групу східних слов’ ян називали московитами, а іншу литвинами, проявом політичної, етнічної або культурної ідентичности цих груп? Нікіта Толстой у своєму дослідженні свідомосте автора « Повісти временних літ » поставив питання етнічної ідентичности в набагато ширший культурний і політичний контекст, але цей підхід ніколи не застосовували до пізніших періодів східнослов’ янської історії.
Стосовно руської, як будь-якої іншої, ідентичности, можна сказати, що вона завжди була мінливою і дуже фрагментарною. Виглядає, однак, що як науковці, так і національні будителі відчували нездоланну спокусу вважати, що схожа назва означає схожу ідентичність незалежно від місця і часу. Саме такий підхід дозволяв, скажімо, Алєксандрові Солженіцину знаходити російську ідентичність у Львові середини XIX століття на тій простій підставі, що орган місцевого урядування під час революції 1848 року називався Руська Рада. Насправді для різних людей у різні часи слово « Русь » означало речі дуже різні. Залежно від аналізованого періоду і конкретного контексту, такі поняття, як « Русь » і « Руська земля », можуть означати як єдність, так і розмаїття окремих руських територій і еліт. Про почуття єдности Русі частково свідчить інтерес, який виказували місцеві літописці до
90