Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 108

2. Що сталося з Руською землею?
землями, а й від неслов’ян і нехристиян у самій Московській державі. Ця
відмінність особливо помітна у тексті «Житія св. Стефана», цього «апосто­
ла» серед неслов’янського і нехристиянського населення Пермі, який ство­
рив пермський алфавіт і писемність. Згідно з «Житієм», Стефан народився
в руській родині, рідною мовою для нього була «словеньска», а рідною ві­
рою - християнська, але він «изучися самъ языку пермьскому, и грамоту
нову перьмскую сложи, и азбукы незнаемы счини по предложенію перьм-
ськаго языка, якоже есть требъ, и книги рускиа на пермьській языкь пре-
веде и преложи, и преписа»94. Християнські, слов’янські та руські маркери
тут протиставлено пермському язичництву, пермській мові та пермському
етносові.
Руська ідентичність місцевих еліт у північно-східній Русі ґрунтувалася
на спільних або схожих мовних і культурних практиках. Ще одним важли­
вим чинником була історична та літературна традиція, представлена спер­
шу локальним, а потім і централізованим літописанням. Важливу роль у
підтримці почуття єдности Русі зіграла також спільна релігійна традиція,
втілена в церковній структурі, літургії та повсякденних практиках. Так
само впливала й спільна політична культура, яку поділяли місцеві руські
еліти в період роздроблености. Політичною структурою, яка підтримувала
й утверджувала єдність Русі, стала і монгольська держава. Вона розгляда­
ла свої руські території як одне ціле, а реалізацію монгольських інтересів
у Русі зазвичай покладала на великого князя. За таких обставин стіл ве­
ликого князя символізував принцип єдности монгольської Русі. І коли на­
віть руські князі змагалися один з одним за верховну владу, вони мимоволі
творили спільний політичний простір, який утверджував відчуття єдности.
Саме московські князі перетворилися на «збирачів» руських земель, коли
монгольські хани ослабли і вже не могли ефективно контролювати зрос­
тання політичного та ві йськового впливу Москви.
Важливо завважити в цьому контексті, що до кінця XV століття (і за
монголів, і за московських князів, які перебрали в ханів реальну владу в
регіоні) кордони монгольської, а пізніше московської Русі як політично­
го витвору зазвичай позначали географічний ареал руської ідентичности,
сформованої в північно-східних околицях колишньої Київської держави. З
одного боку, Москва та Новгород усвідомлювали, що більшу частину Вели­
кого князівства Литовського населяють «руські» люди. З другого, москов­
ські та новгородські автори зазвичай називали цих руських родичів (часом
союзників, часом суперників) литвинами, а їхні землі Литовською землею.
94 «Слово о житии и учении святаго отца нашего Стефана...», с. 147.
88