Місцеві ідентичності
Однією з найбільших твердинь місцевої, не суздальсько-московської, ідентичности був, ясна річ, Новгород. Тому не дивно, що новгородські літописці, попри майбутню цензуру з боку московських редакторів,- найкращі виразники немосковських регіональних ідентичностей того періоду. Згідно з новгородськими літописами, місцеві еліти змінили свою думку про стосунок своєї території до Руської землі. У записах про домонгольську історію Новгород стояв поза Руською землею, осердям якої виступав Київ, але в записах про події другої половини XIII століття фігурує вже в іншій іпостасі. Вперше автор новгородського літопису достосовує назву Руська земля до території, яку раніше він і його попередники називали Новгородською областю, у статті за 1263 рік. У цій статті уславлено покійного князя Олександра Невського за оборону Новгорода і всієї Руської землі. Картина ще раз змінилася у записах XIV століття. Запис за 1327 рік, де йдеться про напад татар на північно-східну Русь, ясно розрізняє Руську землю( куди входили Твер, Кашин і Торжок) і Новгород77.
Зазвичай новгородці ХІУ-ХУ століть не вважали свій край частиною Руської землі, яку вони часто називали « Низ » або « Низовская земля ». Низовська земля охоплювала володіння московських князів( колись це називалося Суздальською землею), Рязанську землю і Тверське князівство, якщо обмежуватися тільки найважливішими регіонами. Новгород і споріднений із ним Псков, який перебував у його сфері впливу, у Руську землю не входили78. Згідно з літописцями, « Новгородскьіи мужьі » йшли у бій і ризикували життям не за Руську землю, як московські князі, а за святу Софію, заступницю Новгорода і головного новгородського храму, який служив архієпископською катедрою і був символом « Великого Новгорода » 79.
77 Див.: Charles J. Halperin, « Novgorod and“ Novgorodian Land”», Cahiers du monde russe 40, № 3( July-September 1999), c. 345-364, зокрема с. 353; nop.: Давня історія України, т. 3, с. 487. 78Прикметно, що Новгород мислили поза межами Руської землі не лише « свої », себто новгородські літописці, а й « чужі », як-от константинопольський патріярх Діонисій, який 1467 року писав, що відрядив посланців у « Руську землю і Великий Новгород ». Див.: Е. В. Белякова, « К истории учреждения автокефалии Русской церкви », Россия на путях централизации. Сборник статей, ред. Д. С. Лихачев и др., Москва, 1982, с. 152-156, зокрема с. 155. 79Численні згадки про Руську землю як територію, яка містила Москву і Твер, але не Псков і Новгород, див.: The Chronicle of Novgorod, 1016-1471, London, 1914( penp.: Hattiesburg, Miss., 1970), c. 125,128,129,131,136,156,159,167,171,179. Це переклад « Новгородской летописи по синодальному харатейному списку », ПСРЛ, 2-ге вид., т. 3, С.-Петербург, 1888; пор. ПСРЛ, 3-тє вид., т. з, Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов, Москва, 2000. Див. також інші публікації новгородських літописів у відповідних томах третього видання ПСРЛ( Москва: Языки русской культуры): т. 4, ч. 1, Новгородская четвертая лето-
83