Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 104

2. Що сталося з Руською землею?
Галперин доводить, що новгородці так і не розвинули ідею окремої Нов­
городської землі: для такої політичної концепції їм бракувало наріжного
каменя, а саме місцевої династії. Проте добре відомо, що навіть після пе­
реходу під владу Московської держави новгородці зберегли осібну іден­
тичність. Наприклад, у договорах Новгорода з Лівонією, підписаних після
того, як Москва оволоділа новгородською республікою, йдеться про «нов­
городських купців» і «новгородців» у цілому, а не про руських купців80. Су­
дячи зі складної історії московсько-новгородських стосунків, новгородцям
була притаманна не лише осібна ідентичність, а й виразні антимосковські
почуття. У цьому вони були не самі: представники місцевих еліт на терито­
ріях, які ніколи не мали автономії, подібної до новгородської, або втратили
її задовго до XV століття, теж ремствували на Москву.
Виразні ознаки сильної місцевої ідентичности і незадоволення Мо­
сквою можна побачити в уже згадуваних «Житіях» св. Сєрґія Радонєзько-
го і св. Стефана Пермського. Як уже було сказано, автор «Житія св. Сте­
фана» не вважав Москву, Ростов і Перм частиною Руської землі, за центр
якої, на його думку, далі правив Київ. Він також був палким прихильником
Пермської землі й критиком Москви та москвичів, які заволоділи мощами
св. Стефана і не хотіли, аби вони зберігалися у Пермській землі81. Автор або
редактор «Житія Сєрґія Радонєзького», на відміну від автора «Житія Сте­
фана Пермського», вважав, що Ростов належить до Руської землі. Водночас
він не приховував незадоволення, описуючи, як Москва за великого князя
Івана Калити захопила Ростовську землю, де жили батьки св. Сєрґія:
И немало ихъ оть ростовець москичемъ имъние своа сь нужею отдава-
ху, а сами противу того раны на телеси своемъ съ укоризною въземающе,
и тщима рукама отхождааху. Иже послъдняго бъденьства образь, яко не
токмо имъния обнажени быша, но и раны на плоти своей подъяша, и язвы
жалостно на себъ носиша и претрыгына.
Автор «Житія Сєрґія Радонєзького» картає ставлеників московсько­
го князя не лише за те, що ті відбирали володіння ростовських бояр і
переслідували їх, а й за те, що нападалися на місцевого єпископа. За­
пись (2000); т. 6, вып. і, Софийская первая летопись старшего извода (2000); т. 6, вып. 2,
Софийская вторая летопись (2001).
80 Див.: Н. А. Казакова, «О положении Новгорода в составе Русского государства в конце XV -
первой половине XVI в.», у кн.: Россия на путях централизации, с. 156-159.
81 Про антимосковські настрої автора «Житія» див.: Goldblatt, «Confessional and National
Identity in Early Muscovite Literature», c. 102-104.
84