Від Суздаля до Москви
землі Рускої » постає на сторінках « Слова » у спосіб, який чітко показує, що сюди не входив Київ. Виглядає, що в останній третині XV століття поняття Руської землі відокремилося від Києва і почало асоціюватися з Москвою та підвладною московським князям державою. Вочевидь, до нової Руської землі належали Ростов і Перм. Епоха локальних святих у північно-східних землях минала, натомість починалася епоха загальноруських( московських) святих, про що свідчить сакралізація московського князя Дмітрія Донського у « Слові ».
Географічні межі нової Руської землі і центральний статус цього поняття в ієрархії московських лояльностей чітко засвідчує найзнаменитіша пам’ ятка Куликовського циклу, так звана « Задонщина ». Цей епос зберігся у багатьох варіянтах 1470-1520-х років, Руська земля в його тексті- це Москва й околиці( зокрема Серпухов і Коломна). Сюди не входила Рязанська земля, тамтешній князь ворогував із Дмітрієм Донським і виступив на боці татар. Окрім того, у тексті йдеться про ширші за Підмосков’ я терени, які в епосі названо Заліською землею. Іноді поняттям Руська земля охоплено також « Великий Новгород ». Найважливіше, що в « Задонщині » Руська земля із третього місця в ієрархії князівських лояльностей( як у « Короткій літописній повісті ») піднімається на перше. Згідно з автором « Задонщини », не лише північноруські, а й литовські князі були готові боротися за Руську землю, православну віру та( іноді) проти кривди, завданої князеві Дмітрію72. Мірою того, як Руська земля піднімалася в ієрархії князівських лояльностей, її дедалі частіше вважали вотчиною великого князя. Наприклад, в « Слове о житии и преставлении великого князя Дмитрия Ивановича » Руську землю, а не Москву двічі згадано як вотчину московського князя73. Згідно із « Задонщиною », руські князі виступили разом із Дмітрієм проти Мамая, щоб боронити свою вотчину, названу на інших сторінках епосу Руською землею74.
Твори Куликовського циклу відображають головні етапи трансформації поняття Руська земля: від спільної вотчини київських князів до пере
Петра отримала свого святого, фігурує поряд із Києвом, який пишається руськими князямивеликомучениками святими Борисом і Глібом. Див.: Pelenski, « The Origins of the Muscovite Ecclesiastical Claims to the Kievan Inheritance », у його ж: The Contest for the Legacy of Kievan Rus’, c. 61-76, зокрема с. 63. 72Див. « Слово Софония рязанца о великом князи Дмитрии Ивановиче и брате его Владимире Ондреевиче », Повести о Куликовской битве, с. 9-17. 73 Див.: Pelenski, « The Origins of the Official Muscovite Claims to the Kievan Inheritance », у його ж: The Contest for the Legacy of Kievan Rus’, c. 77-101, зокрема с. 86. 74Див.: « Слово Софония рязанца », с. ю.
8l