Передмова
Я не мав наміру писати цю книжку, бо працював над іншим проектом з модерної історії, втім, проблематика домодерних ідентичностей східних слов’ ян поволі, але вперто почала забирати щораз більше мого часу й уваги. Проглядаючи великі сучасні наративи східнослов’ янської історії, я раптом усвідомив, що наше сприйняття домодерних росіян, українців і білорусів далі покладається на погляди та парадигми, посталі на початку минулого століття. За останнє століття в дослідженнях окремих тем і періодів східнослов’ янської історії відбувся чималий проґрес, але головні парадигми кінця XIX- початку XX століття успішно пережили і совєтські утиски, і еміґрацію носіїв національних історіографічних традицій на Захід. Після розпаду СССР ці парадигми повернулися у східнослов’ янські землі, ба навіть розквітли на руїнах совєтської історіографії.
Дружина мого американського знайомого, який готував доповідь про Михайла Грушевського( 1866-1934), якось спитала, чи з’ явився від часів Великої депресії хтось кращий за нього у ділянці української історії. « Правду кажучи, ні »,- відповів той. Я поставив собі те саме запитання, маючи на увазі цілу сферу української, російської і білоруської історіографії. Довелося розширити хронологічні рамки і почати не від Великої депресії, а від російсько-японської війни 1904-1905 років і російської революції 1905-Г0. Саме тоді Грушевський опублікував перший у XX столітті нарис української історії; патріярх російської історіографії Васілій Ключевський почав видавати « Полньїй курс русской истории », а з тіні російської імперської історії почала виходити білоруська національна історіографія. На це розширене питання я так само відповів « ні ». За останні сто років ніхто не зрівнявся з цими класиками, жоден інший підхід до « націоналізації » минулого не перевершив досягнень того покоління науковців. Урешті-решт, мені стало важко опиратися спокусі по-новому подивитися на панівні версії домодерної історії України, Росії та Білорусі, спробувавши зденаціоналізувати й осучаснити їх відповідно до теперішніх стандартів історичної науки. Так зрештою дійшло до написання цієї книжки.
хі