тва и короля Республики польских комиссарами в 5 день генваря 1781 года ». Зазначимо, що мета з обох боків була визначена так: «… Навсегда упредить и отвратить бывшіе между жителями доныне споры и ссоры » 123. Ще раз уточнювалася вона в « Описаніи границы между Новороссійскою губернією и Польскою Украиною » від 16 січня того ж року 124. Кордон в обох випадках визначався по річках Тясмин, Ірклій, Вись, Синюха( або Синя Вода), Буг( Бог), Турія, Дніпро, а також суходолом між ними.
В 1783 р. досить активно проходило « дело разграніченія Малыя Россіи от Польши в Кіевской губерній » 125.
І хоча всі ці заходи й передбачали встановлення кордонів між Російською імперією та Річчю Посполитою « отныне на будущія времена », проте справа була вирішена тільки в 1793 р., внаслідок так званого другого поділу Польщі, за яким Правобережну Україну і частину Західної Білорусі було приєднано до Московії. В результаті до складу імперії ввійшло 4533 кв. милі території, 410 міст і містечок, понад 10 тис. сіл з близько 3 млн. жителів 126.
Говорячи про внутрішні реформування після ліквідації гетьманства, слід зазначити про створення у всіх повітах спеціальних комісарств у « разсужденіи собираемых денежных доходов ». Їхніми функціями опікувався генерал-губернатор. Платня кожному з очільників цих установ у 250 руб. щорічно додатковим тягарем лягла на плечі жителів Лівобережжя. І хоча в кількісному відношенні вони збігалися з чисельністю повітів, у територіальному аспекті( назви, розміщення) мали певні відмінності. Так, у межах Київського полку діяли Київське( замість Остерського) та Козелецьке комісарства; в Чернігівсь-
123
Там само. – Ф. 1127. – Оп. 2. – Спр. 69. – Арк. 57-58.
124
Там само. – Арк. 59-68.
125
Там само. – Ф. 736. – Оп. 1. – Спр. 81, 82.
126
Краткое начертание истории Государства Польского от Пяста до Станислава Августа Понятовского, последнего его короля. – СПб., 1847. – С. 70; Смолій В. А. Возз’ єднання Правобережної України з Росією. – К., 1978. – С. 144.
51