пануванням, то що ж це тоді за визволення? Не лише всі мої попередники з усім Військом Запорозьким добивалися визволення від московського ярма Лівобережної України, найближчої до Московщини за Правобережну, але й сам гетьман Мазепа не для чого з’ єднав зброю Війська Запорозького із зброєю й. в. шведського короля і разом з й. в. пішов під протекторат Блискучої Порти, як тільки для того щоб зробити самостійною всю Україну, і передовсім Лівобережну …» А ділі він наголосив, що не можна володіти Правобережжям без Києва: « ані Київ без України, ані Україна без Києва існувати не можуть » 49.
Незабаром під владою П. Орлика опинилось Правобережжя з резиденцією в Немирові( потім її перенесли до Чигирина), на тери торії якого поступово почали зміцнюватися Корсунський, Уманський і Чигиринський полки. Проте і цей процес виявився не довготривалим. 22 квітня 1714 р. між урядами Туреччини та Польщі було укладено угоду, за якою Правобережна Україна повністю перейшла під корону короля Речі Посполитої, що на практиці ознаменувало собою крах усіх самостійницьких планів П. Орлика.
Після цих подій царський уряд видав кілька розпоряджень, де категорично заборонялося переселятися мешканцям Лівобережжя на Правобережжя( тобто юридично визнавалися попередні межі Української держави з Річчю Посполитою кінця ХVІІ ст., до подій, пов’ язаних з повстанням Палія). Проте українці на обох берегах Дніпра мало звертали увагу на такого роду укази, й їх мігрування продовжувалося протягом усього ХVІІІ ст.
У 1719 р. помітно активізувалися зазіхання представників московського уряду на Сіверщину. Так, І. Скоропадський тоді змушено « подарував » всевладному кн. О. Меншикову Почепську волость, яку фаворит сюзерена фактично перетворив на свою власність. Як засвідчило цей факт « Краткое описаніи Малороссіи », « князь Меншиков заехал межею до Почепа, маетности своей, прежде того от гетмана Скоропадского ему наданной, две
49
Цит. за: Гуржій О. І., Чухліб Т. В. Гетьманська Україна. – К., 1999. – С. 257.
27