сотни: Мглинскую и Бокланскую и часть Стародубовской, и за тое великую ссору и тяжбу гетман с князем имел, а особливо за завладение почепских козаков в подданство » 50.
На практиці такі дії О. Меншикова можна розцінювати як намагання відчуження певної території Гетьманщини і долучення її до володінь Московії.
Своїм указом від 5 жовтня 1720 р., ніби мимохідь, Петро І заборонив Києво-Печерському та Чернігівському монастирям іменуватися ставропігією Константинопольського патріарха, а також наклав вето на видрук у друкарнях цих обителей книг світського змісту, тобто українською мовою, бо на його думку, їх « печатают несогласно с великороссийскими печатьми, которые со многою противностью Восточной церкви ». А головне: « вновь книг никаких, кроме церковных прежних изданий, не печатать », – наголосив він 51.
Іменний указ від 29 квітня 1722 р. перепорядкував Гетьманщину Сенату: « Малороссии быть в ведении Сенатском », – зазначено в ньому 52. Тоді ж було роз’ яснено володарю булави про причини заснування в Глухові Малоросійської колегії, водночас підтверджено давні права українців, наданих як Б. Хмельницьким, так і іншими по ньому гетьманами. Хоча в реальності помітно посилювалась влада російського чиновництва на місцях, зростав визиск, підмінювалось козацьке самоврядування і судочинство, перепрофілювалось збирання значної частини податків не до Військового Скарбу Гетьманщини, а в імперську казну. Зокрема в іменному указі йшлося, по-перше: « В которых больших городех будут наши воеводы, и в тех бы городех, для судов и расправы, были урядники их козацкие и судитца б им по своих правам; а буде кому суд их, козацкой, будет не люб, а похочет дело сие перенесть к воеводе, и в то время тому вое-
50
Краткое описание Малороссии // Летопись Самовидца. – К., 1878. – С. 305.
51
ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. VІ. – № 3653. – С. 244-245.
52
ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. VІ. – № 3989. – С. 668.
28