Наступного року Август II знову категорично поставив питання перед гетьманом і Петром І про реальну передачу королівській владі Правобережної України. Спеціальним універсалом він призначив для вирішення цієї справи окремих уповноважених – « комісарів », а в разі спротиву передбачав і застосування військової сили. Польський король вимагав від Мазепи – фактично правителя на обох берегах Дніпра – повернення всіх завойованих Палієм міст, у тому числі Фастова, Білої Церкви, Корсуня, Немирова, містечок, сіл і різних маєтностей; а також, щоб усі учасники козацько-селянських рухів переселилися на Лівобережжя. Гетьман, у свою чергу, застеріг царя: поступившись Правобережжям, кордони Речі Посполитої пройдуть надто близько до Запорожжя та Криму, зачеплять територіатьні інтереси населення прикордонних полків( Переяславського, Лубенського і Миргородського) 24.
Події 1706 р. остаточно розкрили наміри царського уряду шодо України. Влітку, відзначаючи перебування Петра І у Києві, старшини влаштували на честь високого гостя обід. Під час нього князь Олександр Меншиков, який був напідпитку, у « довірливій » формі заговорив з Мазепою про необхідність усунення всіх « внутрішніх ворогів », натякаючи на місцевих державців. Дещо пізніше княгиня Ганна Дольська письмово попередила гетьмана: Меншиков сам хоче стати володарем Гетьманщини. Оцінюючи ситуацію, що склалася, І. Мазепа відверто заявив серед свого оточення: « Я сам хорошо знаю, что они замышляют надо мной и над всеми вами: хотят меня уконтентовать * княжением Римского государства, всю старшину иско ре- нить, городы наши отобрать под свою область, поставив в них своих воевод или губернаторов, а когда бы наши воспротивились, то за Волгу всех их перегнать, а Украину своими людьми
24
Андрусяк Микола. Мазепа і Правобережжя. – С. 63; Сергієнко Г. Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці ХVІІ і на початку ХVІІІ ст. – К., 1963. – С. 191.
*
Задовольнити. – О. Г.
16