відмовляти посланцю Петра І і після дворазової зустрічі з ним « в тайне наодине ж » погодився поступитися полякам Трахтемировим , Стайками та Трипіллям . Однак , враховуючи попередній досвід і « многое непостоянство польское » зажадав закріпити означені домовленості , а саме підтвердити ( зафіксувати ) угоду конституцією на сеймі , а зміст її офіційно опублікувати . Цілком очевидно , що таким чином він прагнув убезпечити Українську державу від подальших територіальних зазіхань і королівської , і царської влади . На всі інші пропозиції гетьман не пристав . І хоча в тактовній формі , але принципово заявив : «… В польскую сторону уступать никоторыми мерами не возможно , таких ради причин : естьми теми местами уступить , то на той стороне останетца в державе его царського величества (!) * один Кіев , и будет в великом опасеніи , потому что в те Чигиринскіе места и протчих тех городов ** перейдут на житье с сей стороны Днепра , і населятца одним летом множество , и берег той стороны реки Днепра овладеют и учнут называть тот берег своим , и будучи у реки Днепра в самой близости , произойдут от них ссоры и сей стороны Днепра жителем помешки , а запорожскіе казаки совершенно по всем тем Днепровским местам будут склонность иметь к той Заднепровской стороне , а ему , гетману , послушенство какое и учинят , и то разве по самой неволе , и от того будут как от жителей той стороны Днепра , так и от запорожцов , трудности и розни большіе , и все пойдет на сторону царскаго величества неспокойно и ко утрате большой ». І далі конкретно про Стародубщину І . Мазепа наголосив : « А от Стародубскаго полку в польскую сторону ко уступке нигде ничто не приличилось , потому что той Стародубской полк с поляки розделила река Сож (!), и за тою рекою , на польской стороне ево , гетманского , владения никакова нет (!), а за реку в Стародубской полк полякам вселятца непристойно же …» 20 .
*
Виділено нами . – О . Г .
**
Попередньо мова йшла також про Канів , Черкаси , Крилов .
20
Источники малороссийской истории . – Ч . 2 . – С . 32-33 . 13