Наш первый выпуск ШКОЛА ОТ А ДО Я № 2, 2019 | Page 128

в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою
біографію… А так сам зробиш, – знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи
тебе не забудуть».
Учень-критик.
Комічне починається вже із заголовка. Автобіографія, як засвідчують словники,
– це написаний будь-ким самим опис власного життя. Тому слово «моя» зайве. Це
налаштовує на якісь невідповідності, на комічний лад. Автор уживає тавтологію.
Учень-критик.
Наслідуючи справжній документ, Остап Вишня пише про умови свого розвитку:
«Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку – колиска з вервечками, з
другого боку материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш – і ростеш собі
помаленьку. Так ото й пішло, значить: їси – ростеш, потім ростеш – їси». Починається
речення в діловому стилі, а закінчується народно-розмовним (вживаються
просторічна
лексика
«ото»,
«значить»;
зменшувально-ласкаві
слова
«помаленьку», «трішки»; повтори «ростеш», «їси» і т. ін.).
Потім
автор
згадує про
батьків. Перша
фраза
із
своєрідним
обрамленням: «Батьки мої були як узагалі батьки». Далі письменник силкується
дотримуватися «стилю», «серйозності», навіть вживає таке наукове слово, як
«генеалогія». І тут же вдається до діалогу, та ще й з лайливими словами: «…а коли,
було, спитаєш у баби (батькової матері) про діда чи там про прадіда, вона завжди
казала: – Отаке стерво було, як і ти оце! Покою від їх не було!» Комізм цієї фрази
підсилюється вживанням середнього роду замість чоловічого («було»). Розповідь
про батьків Вишня завершує таким резюме: «А взагалі батьки були нічого собі люди.
Підходящі». І «послав їм господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони
молитись милосердному». Легка насмішечка («усього тільки»!), натяк («вміли…
молитись») засвідчують той факт, що в родині Губенків любили дітей, жодна дитина
не була зайвою й росла, як і сам Павло, в атмосфері добра та любові.
Учень-критик. Наступний фрагмент твору розповідає про те, що вплинуло
на формування світогляду майбутнього письменника, що привело його до літературної
творчості. Тут Остап Вишня, явно іронізуючи над чиєюсь пишномовною біографією,
зазначає: «Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина. …Про
письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його світогляд, що його
оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері на руках і плямкав
губами…» Свій нахил до письменства автор жартівливо пояснює «батьковим
пророкуванням» і наводить два «факти», які зазвичай не змальовуються в літературі.
Але, зважаючи, що йдеться про дитину, та ще й у гумористичному творі, цілком
допустимі: «Писатиме, – сказав якось батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою
калюжу».
Учень-критик. Викликають сміх рядки гуморески про формування «класової
свідомості», особливо вживання автором суспільно-політичних термінів поряд з
просторічним фразеологізмом: «Правда, неясна якась ще тоді була в мене класова
свідомість. З одного боку – цілував барині ручку, а з другого – клумби квіткові їй
толочив. Чистий тобі лейборист. Між соціалізмом і королем вертівся, як мокра миша».
Далі Вишня розповідає про свій шлях у науку. Початкова школа, Зіньківська двокласна,
військово-фельдшерська школа в Києві. Викликає захоплення і подив ставлення батьків
(при їхніх прибутках) до навчання дітей. Недаремно з сім’ї Губенків вийшло два
письменники – Остап Вишня та Василь Чечвянський.
Учень-критик. Активну життєву позицію автора, пошуки ним свого шляху
засвідчують наступні рядки гуморески: «Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті
бути, і в університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і
пісень співати. Та куди вам? Де співають, – там і я! Де говорять, – там і я! Де засідають,
– там і я! Державний муж, одне слово». Як завжди, іронія не кидає автора. В
останньому реченні – прихований глузливий зміст, адже в Англії, наприклад,