56 ЛЮ БО М И Р В И Н А Р
вого та чуткого на всяку дрібницю пана ». 58 Незважаючи на цю редакційну чуйність видавців, заборону в першу чергу спричинили доноси галицьких москофілів, які уважали, що ЛНВ може сприяти загальному національному пробудженню на Україні- Революція 1905 року скинула з ЛНВ й інших українських видань пута російської цензури, які могли розповсюджуватися в Україні. Володимир Дорошенко вірно відмітив, що ЛНВ « займає одне з передових, чи вірніше найчільніше місце », і що головним завданням було « будування української культурної соборности, як передумови соборности державної ». 59 Літературно-Науковий Вістник повністю це завдання виконав і став правдивим дзеркалом інтелектуального росту і розвитку українського культурного і суспільного життя. Для багатьох журнал став школою української національної свідомости. 60
До травня 1905 року ЛНВ виходив з рамені НТШ, а згодом видання журналу перебрала Українська Видавнича Спілка, заснована Грушевським. З рамені НТШ появилося 88 окремих випусків ЛНВ.
У 1907 році Грушевський переносить друк ЛНВ до Києва у зв’ язку з лібералізацією політичного життя в Росії та скасуванням заборони української преси на Великій Україні. Грушевський бажав пересадити ідею соборности на « родючий велико-український ґрунт, щоб із слова сталася вона ділом ». 61 В київському періоді ЛНВ Іван Франко вже не брав участи в редагуванні журналу, і ввесь тягар відповідальносте за журнал впав на плечі Грушевського, який став його справжнім духовим батьком. Треба підкреслити, що в Києві ЛНВ був під постійним наглядом московської цензури. Про це доволі докладно згадує в своїх спогадах Юрій Тищенко( Сірий): « Само собою, пише Тищенко, цензурі й адміністрації поліційного характеру підлягав і « Літературно-Науковий Вістник ». Проти нього особливо мали зуб як офіційні, так і добровільні чинники царського уряду. Видавець його і фактичний редактор М- С. Грушевський був занадто відомий цілій Росії. Його ім’ я було синонімом українського сепаратизму, загрозою єдности і неподільности Росії ». 62
Київський період редакційно-видавничої діяльности Грушевського буде обговорений на іншому місці. Тут лиш хочемо коротко насвіт-
58 І. Франко, « Заборона Літерат.-Наук. Вістника в Росиї », ЛНВ, т. XVI. 1901, стор. 38.
59 В. Дорошенко, Літературно-Науковий Вісник, Авґсбурґ: УВАН, 1948, стор. 5.
60 У зв’ язку з ЛНВ, Дмитро Дорошенко писав, що « Зоря », а потім Л. Н. Вісник, стали для мене так би мовити за школу національної української свідомости. Вони відкрили мені новий світ. З « Зорі » я довідався про національне життя в Галичині, про наші тамошні товариства, довідався про імена Франка і Грушевського, які стали « властителями » моїх дум ».
Мої спомини про давне минуле 1901— 1914, Вінніпег, 1949, стор. 7. в1В. Дорошенко, « Літературно-Науковий Вістник », ЛНВ, Річ. 32,
кн. 1, 1948, стор. 49.
62 Юр. Сірий, « Київ. Уривок з споминів », Літературно-Науковий Збірник( Гановер) 1949, стор. 72. В спогадах Тищенка знаходимо надзвичайно цікаві подробиці про київський період ЛНВ.