Розділ 11, глава 1-- 91
права брати участь у церковних соборах. У Броневського відчутна досить сильна ренесансна тенденція секуляризації тих сфер громадського життя, які раніше незаперечно підлягали повновладдю церковного керівництва. Помітні у його творі протестантські нотки: « Проти автократично-монархічних тенденцій Броневський ставить право світських людей самим порядкувати в своїй вірі, і тут можна вбачати в перспективі й протест загальний проти оцерковлення всього життя, проти... безмежної теократії » 22. У цих думках письменника-полеміста можна легко запримітити вплив братських уявлень.
Містив твір Броневського й надзвичайно важливе пророцтво, звернене до польської шляхти: нехтування правами та вольностями українців може обернутися загрозою для самої Речі Посполитої. « Дальша історія Польщі,- підкреслював С. Єфремов,- наочно довела, скільки правди було в пересторозі Броневського і як високо взагал і в своїх міркуваннях піднісся цей ворог усякого деспотизму й нетерпимості, на які безнадійно вже тоді занедужало було польське громадянство. Пророкування розумного публіциста і вдумливого громадянина од слова до слова справдилось,- дарма що книга стояла над своїм віком та розумінням сучасників саме в найглибшій своїй частині » 23. Цікаво, щО М. Броневський присвятив свою книгу канцлерові Замойському, наче, зауважив М. Возняк, у відплату Скарзі, який свій трактат 1577 р. присвятив кн. К. Острозькому.
Одним з найвизначніших полемічних протиуніатських творів початку XVII ст. був « Тренос » Мел етія См отрицького( 1578- 1633), сина Герасима Смотрицького, ректора Острозької академії. Православну церкву в Україні автор з неабияким літературним хистом виводить в образі матері, яка плаче та страждає через те, що від неї відвернулися
П сини. Мабуть, найкраще передав поетичну тональність, трагічний ліризм « Треносу », невитравне враження його на читачів С. Єфремов, а тому дозволимо собі розлогу цитату: « Глибоким ліризмом і поезією, щирим пафосом гніву й обурення повіває на вас із сторінок цього натхненного голосіння, справжній, не вдаваний плач над лихоліттям у рідному краю витискав такі ж нелицемірні сльози й з очей читачаприхильника, а полемічні стріли та сатиричні екскурси ранили глибоко ворога і супротивника. Особливою відзначаються красою й силою два перші розділи, прибрані в форму промов од православної церкви до своїх дітей. « Горе мені бідній,- мовить церква,- горе нещасній, пограбованій, усього добра позбавленій, обдертій, щоб голим тілом СОРОМОТIIО світити!
22 СфреЛf08 с.о. Історія... С. 123.
23 Там же. С. 124.