Розділ 11, глава 1--- 89
підставі якого і було проголошено возз ' єднання православної та католицької церков.
Ще до затвердження унії у Ватикані про неї довідалася українська громадськість і князь К. Острозький, за словами Д. Дорошенка, « вдарив на rвалт ». Ініціатори вирішили прискорити свою справу, а непослідовні її прибічники, такі як г. Балабан, М. Копистенський та ін., злякавшись гострої суспільної реакції, відступилися від неї письмово, а їх заяви внесли до громадських книг. Протести проти унії приймалися на сеймиках Волинського, Київського, Брацлавського, Руського воєводств та в Литві, вони були оголошені на варшавському сеймі весною 1596 р. Оскільки ситуація набувала непередбаченого розвитку, королем вирішено було скликати православний собор у Бресті в кінці 1596 р. Своїх представників на нього прислали константинопольський « щаргородський ») та александрійський патріархи, прибули також представники духовенства з православного сходу, української шляхти, від усіх воєводств та ін.
Але рішучого бою не вийшло. Собор ще до початку своєї роботи розколовся: прибічники унії та її противники зібралися окремо, кожна сторона на свій особливий собор. Д. Дорошенко писав: « Обидві сторони уявляли собою справжні військові табори: навколо Берестя стояли гармати й обози. До збройного конфлікту не дійшло, але ж не дійшло й до ніякого порозуміння. Обидві сторони одлучили взаємно своїх противників від церкви й прокляли. Так стався розрив, й обидві сторони повели між собою завзяту боротьбу. Передовсім зав ' язалася гаряча літературна полеміка між оборонцями й ворогами унії » 20.
Літературна полеміка на теоретичному рівні між католиками і православними розпочалась майже за 20 років до Брестського собору у зв ' язку із виходом з друку трактата П. Скарги « Про єдність церкви Бо:ж ої під єдИ1 / UМ пастирем »( 1577). Талановитий польський письменник вважав головною причиною злигоднів у Польщі розповсюджуване серед населення різновір ' я, до якого він відносив нарівні з протестантством і православ ' я. Православ ' я, на його думку,- то християнство, викривлене внаслідок відокремлення візантійської церкви з-під влади римського першосвященика. Скарга вказав і на серйозні вади православної церкви: її залежність від світської влади, неосвіченість духовенства, відсутність його авторитету у пастви, низький рівень проповідництва, духовної освіти й теологічної науки тощо. Виправити вказані хиби можна, переконував Скарга, тільки в тому випадку, якщо « руська » церква повернеться
20 Там же. с. 183.