Розділ 11. глава 1--- 85
трибуналах » справу, « хоч могла ся би осудити за годину..., зволікають на кількодесят літ, отколь упадок і згуба церквам нашим єст... »( с. l ОО).
Проблеми, які турбували українців у Речі Посполитій, відображені в інструкціях послам від братств на сейм. В одній з них, датованій 1609 р., говорилося( подається у викладі Я. Ісаєвича): « Послам наказували домагатись від короля привілею, щоб українців приймали в число міщан і до цехів за рекомендацією своїх старшин, добиватись, щоб у Львові українці мали « особноє право »- окреме самоврядування і суд, як у Кам ' янці. Якщо б цього не вдалося досягти, то домагатися для українців хоч таких прав, якими користуються вірменські та єврейські ремісники й торгівці, зокрема, права мати « присуд свой руський » і « до присуду для ремесников цехов два »... ». Наведені положення інструкції послам свідчать про економічні утиски, що їх зазнавали українські ремісники та торговці в Речі Посполитій. Не сподіваючись на позитивне вирішення своїх проблем сеймовим зібранням, братчики іронічно зазначали в кінці інструкції: коли жодні пропозиції не будуть прийняті, то просити хоч би листа з дозволом переселитися до Волощини. Я. Ісаєвич прокоментував це місце інструкції так: « Така кінцівка дуже знаменна. З неї видно, що братчики не сподівались успішного вирішення справи шляхетським сеймом і мали на увазі гнівно кинути у вічі ватажкові контрреформації познанському воєводі Го стомському гірку правду про те, що у Волощині, під владою « поганина »- султана, православних менше гноблять, ніж у християнській державі польського короля »( с. l О 1). Подібних звернень до сейму українці писали багато.
До інструкції 1609 р., зокрема, був доданий проект промови до короля, що · мав символічну назву « ЛЯМЄllт альба мова до короля его милості ». З високим почуттям власної національної гідності автори декларували, що українці є корінним населенням Львова і тому їм боляче усвідомлювати приниження на рідній землі. Проект промови у формі відозви був видрукуваний у 1608 р. і, мабуть, справив належне враження на українську громадськість.
Активний захист братствами українського народу зумовив вступ до Київського братства у 1620 р. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з усім Військом Запорозьким.
Поле діяльності братств у другій половині ХУІІ- ХУІІІ ст. поступово звужувалось, особливо це стосується політичних питань( лише Львівське братство намагалося зберегти залишки політичної зацікавленості), а на Лівобережжі вони взагалі займалися переважно побутовими та господарськими справами. Після того як Галичина потрапила під владу Австрійської монархії, декретом 1788 р. братства були ліквідовані. Та й