Розділ І. глава 2--- 70
ли духовному здоров ' ю людей, не входили у протиріччя з божественними заповідями.
На думку багатьох дослідників європейської цивілізації, вже у ХІІ- ХІІІ ст., на заході континенту відбувається відродження, яке охопило усі сфери людської діяльності, спрямованої на примноження суспільного багатства як запоруки матеріального добробуту та всебічного розвитку особистості за настановами християнської етики. Ті настанови з часом перетворились на загальнолюдські цінності, тому що спустилися, за словами ж. Ле Гоффа, « з небес на землю ». Водночас варто сказати, що давньоруська свідомість мала суттєві відмінності від попередніх етапів свого розвитку. Вона виникла як важливий чинник християнізації, у зв ' язку із чим послідовно зосереджувалась, по-перше, на осмисленні світоглядних засад нового віровчення, по-друге- на їх поширенні шляхом проповідництва або літературними творами, а по-третє- на оцінці життєвих явищ відповідно до християнської школи цінностей.
Якщо в язичницький період накопичення знань про оточуючий світ служило удосконаленню засобів протистояння недружнім намірам духів чи божків, то християнство, відсунувши практичні знання на суто буденний рівень, на місце соціального світогляду поставило вчення Христа. Тому у соціальному пізнанні слід було виходити не від суспільних явищ а від орієнтирів Нового Заповіту. На той час це було кроком вперед, оскільки вчення Христа всотало чи не всі етичні здобутки людства, що давало можливість витрачати значно менше зусиль на пошук надійних аксіологічних критеріїв.