Розділ І, глава 2-- 69
століть психологічно компенсувалися язичницькими обрядами. До цього слід додати недостатньо ефективну проповідницьку діяльність церкви. В результаті утворилася дивна суміш християнства з язичництвом, якою послуговувалася значна частина населення. Двовір ' я, врешті-решт, гальмувало цивілізуючий вплив християнства на соціальний прогрес у східно слов ' янському суспільстві.
Не можна заперечувати великих успіхів, яких досягла Київська Русь завдяки християнству. Проте не можна закривати очі й на те, що християнські моральні принципи, про які часто йдеться в давньоруських літературних творах, « працюють » не задля докорінної перебудови основ суспільного життя( включаючи політику, економіку, людські стосунки і т. д.), а використовуються для з ' ясування шляхів « духовного спасіння ». Закономірно, що у Київській Русі особливою популярністю користувалися культи Богородиці та Спаса. Колишніх язичників, можна думати, християнство передусім звабило уявною простотою досягання можливості потрапити у рай за допомогою молитви, посту і милостині. Покращити своє існування на цьому світі за допомогою щирої віри і неухильного дотримання заповітів вони, скоріше за все, не сподівалися. Страх перед християнським пеклом, безумовно, відіграв певну стримуючу роль, але не забудемо, що у двовірного В запасі залишалося дещо з язичницького « захисного » арсеналу.
Ось тому надії мислителів ХІ- ХІІІ ст. на те, що засудженням гріховних вчинків своїх сучасників можна припинити усобиці, владне свавілля, корисливість багатіїв, соціальні заворушення, криваву помсту і Т. п., були утопічними. Християнські соціальні принципи мало впливали на давньоруську дійсність. А аскетичний дух церковних проповідей, заклики до відмови від земних благ, кваліфікування страждання як першого кроку до раю6S тощо, безперечно, знижувало перетворюючий потенціал давньоруського варіанту християнства.
Давньоруська християнська свідомість, як і західноєвропейська у перші століття після хрещення, не визнавала цінності за зусиллями, спрямованими на підвищення ефективності і прибутковості праці, за багатством як таким, не визнавала світської науки і культури, необхідності і можливості покращувати умови земного існування людини. Західноєвропейська церква, після тривалих і гарячих дискусій, суттєво змінила своє ставлення до цих спроб, аби тільки вони не шкоди-
6S С. с. Аверинцев писав: « МЬІ ПРИВЬІІ(JIИ к суровой простоте или слезной умиленности дрсвнсрусского религиозного искусства »( Авери1lцев ес Рслигиозная поззЮl ХІІ века //
Памятники СРСДlІсвековой латинской литературЬІ Х- ХІІ веков.- М: Наука, 1972. с. 313).