Розділ І, глава 2--- 65
і у незгасимий вічний вогонь посилаються » 57. Щоб справити сильніше враження на слухачів, проповідник порівняв пияцтво із всепоглинаючим полум ' ям, закликаючи всіх якомога скоріше загасити цю стихію, наставити на вірний шлях тих, хто збочив, не бути байдужим.
Політичну історію Галицько-Волинської землі ХІІІ ст., одного з потужних центрів Київської Русі, висвітлив « Галицько-Волинський літопис ». У ньому відтворено складні міжкнязівські стосунки місцевих династій, в які були втягнуті правителі Києва, Чернігова, Брянська, Смоленська, Суздаля, Новгорода, а також зарубіжжя- Польщі, Угорщини, Литви, Золотої Орди тощо. Ці стосунки дуже рідко були мирними, ще рідше- добросусідськими. Майже на кожній сторінці літопису чується брязкіт зброї, ллється кров, гинуть тисячі воїнів, палають міста, грабується населення, бредуть маси полонених. Ми читаємо про підступних, корисливих, владолюбних князів та бояр, які намагаються будь-що досягти своїх корисливих цілей.
Та поруч із ними діють князі( Данило і Василько Романовичі- у першій частині літопису, Володимир Василькович- у другій), які прагнуть у тих вельми непростих обставинах навести лад у наслідуванні престолів за отчинним принципом та встановити мир у своїй землі.
Під 1227 р. Галицько-Волинський літопис розповідає про ту атмосферу, в якій довелось жити й діяти персонажам: « Почнем же розповідати про незчисленні битви і про страждання великі, і про часті війни, і про многі крамоли, і про часті заворушення, і про многі заколоти,- бо змалку не було їм обом( Данилові та Василькові.- А. Б.) спокою » 58. Всі спроби претендентів на ті чи інші князівства домовитись між собою, залучити авторитетних посередників як внутрішніх( митр. Кирила), так і зовнішніх( польських або угорських володарів), як правило, закінчувались провалом і новими усобицями. Нескінченні чвари продовжувалися і після встановлення монгольського панування за участю загарбників. Не припинялися вони навіть на великі церковні свята( напр., Великдень).
Ще С. Соловйов і В. Ключевський назвали відмітною рисою Галицько Волинського літопису та інших південних зводів намагання віднайти причини подій у земному переплетінні людських вчинків і намірів. Тому в них мало посилань на біблійні тексти, хоч провіденціалістська основа світогляду досить відчутна. М. Возняк доречно називав означені спроби літописців « претензіями на прагматизм ».
57 Там же. с. 405.
58 ГалИЦЬКО-ВОЛИIІСЬКИЙ літопис.- Львів, 1994. с. зз.