Розділ І , глава 2 -- - 65
і у незгасимий вічний вогонь посилаються » 57 . Щоб справити сильніше враження на слухачів , проповідник порівняв пияцтво із всепоглинаючим полум ' ям , закликаючи всіх якомога скоріше загасити цю стихію , наставити на вірний шлях тих , хто збочив , не бути байдужим .
Політичну історію Галицько-Волинської землі ХІІІ ст ., одного з потужних центрів Київської Русі , висвітлив « Галицько-Волинський літопис ». У ньому відтворено складні міжкнязівські стосунки місцевих династій , в які були втягнуті правителі Києва , Чернігова , Брянська , Смоленська , Суздаля , Новгорода , а також зарубіжжя - Польщі , Угорщини , Литви , Золотої Орди тощо . Ці стосунки дуже рідко були мирними , ще рідше - добросусідськими . Майже на кожній сторінці літопису чується брязкіт зброї , ллється кров , гинуть тисячі воїнів , палають міста , грабується населення , бредуть маси полонених . Ми читаємо про підступних , корисливих , владолюбних князів та бояр , які намагаються будь-що досягти своїх корисливих цілей .
Та поруч із ними діють князі ( Данило і Василько Романовичі - у першій частині літопису , Володимир Василькович - у другій ), які прагнуть у тих вельми непростих обставинах навести лад у наслідуванні престолів за отчинним принципом та встановити мир у своїй землі .
Під 1227 р . Галицько-Волинський літопис розповідає про ту атмосферу , в якій довелось жити й діяти персонажам : « Почнем же розповідати про незчисленні битви і про страждання великі , і про часті війни , і про многі крамоли , і про часті заворушення , і про многі заколоти , - бо змалку не було їм обом ( Данилові та Василькові . - А . Б .) спокою » 58 . Всі спроби претендентів на ті чи інші князівства домовитись між собою , залучити авторитетних посередників як внутрішніх ( митр . Кирила ), так і зовнішніх ( польських або угорських володарів ), як правило , закінчувались провалом і новими усобицями . Нескінченні чвари продовжувалися і після встановлення монгольського панування за участю загарбників . Не припинялися вони навіть на великі церковні свята ( напр ., Великдень ).
Ще С . Соловйов і В . Ключевський назвали відмітною рисою Галицько Волинського літопису та інших південних зводів намагання віднайти причини подій у земному переплетінні людських вчинків і намірів . Тому в них мало посилань на біблійні тексти , хоч провіденціалістська основа світогляду досить відчутна . М . Возняк доречно називав означені спроби літописців « претензіями на прагматизм ».
57 Там же . с . 405 .
58 ГалИЦЬКО-ВОЛИIІСЬКИЙ літопис . - Львів , 1994 . с . зз .