Розділ І , глава 2 -- 63
Досить рідкісну для вітчизняної середньовічної літератури тему підняло « Мол інняД аНWlа ЗаmОЧllllка » ( ХІІ ст . ) 55 . Дослідники так і не дійшли єдиної думки щодо того , чи має « Моління » ( у першій редакції - « Слово ») реальне підrрунтя , до якого князя звертається автор ( називають синів Володимира Мономаха Андрія Доброго , Юрія Долгорукого або сина Всеволода Велике Гніздо - Ярослава Всеволодови < ш ). В усякому разі не буде великою помилкою сказати , що приводом для створення даного послання був якийсь конкретний конфлікт між князем і особою ( Данилом ) з його придворного оточення . Конфлікт обернувся для Данила втратою служби і покровительства з боку князя , а також єдиного , мабуть , джерела доходу .
Данило - освічена й ерудована людина , добре знався на сучасній йому літературі , вільно добирав з різноманітних джерел необхідні йому цитати , афоризми , прислів ' я , яскраві факти . З неабияким хистом , використовуючи різні стилістичні та художні прийоми , автор веде розмову про сумну долю здібної людини У тогочасному суспільстві .
Він прохав свого колишнього пана зжалітися над ним : « Бо я , княжепане , наче трава чахла , що росте під стіною , на яку ні сонце не світить , ні дощ не дощить ; отак і мене всі кривдять , тому що я не захищений страхом грози твоєї як оплотом твердим ». Внаслідок цих змін , « покрила мене бідність , як Червоне море фараона » , « закінчилося життя моє , як у ханаанських царів , безчестям »; від нього відмовилися друзі і близькі « очима плачуть зі мною , а серцем сміються наді мною . Тому що не май віри на друга і не надійся на брата ».
Судячи з тексту , Данило став фактично ізгоєм , зовсім беззахисною людиною , а його обдарування нікому не потрібні , бо люди цінують заможність , а не розум (<< Чий одяг багатий , того й слово шановане »).
Погано прихована образа чується в словах Данила , коли він , звертаючись до князя , радив не позбавляти хліба мудреця , якого гра фортуни перетворила на жебрака , не підносити знатного та багатого дурня ; « Бо бідний мудрий - що золото в брудній посудині , а багатий , виряджений та дурний - що шовкова подушка , соломою набита ».
Ображатися Данилові , правду кажучи , було на що : людині талановитій в його час жити доводилось сутужно , якщо вона не мала впливового хазяїна . Серед заможних кіл було надто мало цінителів таланту , більшим попитом користувалися ті , хто заради свого сеньйора були готові на все .
Актуальною була й така пересторога цього ізгоя : « Не май собі двору біля царського двору і не держи села біля княжого села ; бо тіун
55 Памятники ... ХІІ век . С . 389-399 .