Розділ І, глава 2-- 63
Досить рідкісну для вітчизняної середньовічної літератури тему підняло « Мол інняД аНWlа ЗаmОЧllllка »( ХІІ ст.) 55. Дослідники так і не дійшли єдиної думки щодо того, чи має « Моління »( у першій редакції- « Слово ») реальне підrрунтя, до якого князя звертається автор( називають синів Володимира Мономаха Андрія Доброго, Юрія Долгорукого або сина Всеволода Велике Гніздо- Ярослава Всеволодови < ш). В усякому разі не буде великою помилкою сказати, що приводом для створення даного послання був якийсь конкретний конфлікт між князем і особою( Данилом) з його придворного оточення. Конфлікт обернувся для Данила втратою служби і покровительства з боку князя, а також єдиного, мабуть, джерела доходу.
Данило- освічена й ерудована людина, добре знався на сучасній йому літературі, вільно добирав з різноманітних джерел необхідні йому цитати, афоризми, прислів ' я, яскраві факти. З неабияким хистом, використовуючи різні стилістичні та художні прийоми, автор веде розмову про сумну долю здібної людини У тогочасному суспільстві.
Він прохав свого колишнього пана зжалітися над ним: « Бо я, княжепане, наче трава чахла, що росте під стіною, на яку ні сонце не світить, ні дощ не дощить; отак і мене всі кривдять, тому що я не захищений страхом грози твоєї як оплотом твердим ». Внаслідок цих змін, « покрила мене бідність, як Червоне море фараона », « закінчилося життя моє, як у ханаанських царів, безчестям »; від нього відмовилися друзі і близькі « очима плачуть зі мною, а серцем сміються наді мною. Тому що не май віри на друга і не надійся на брата ».
Судячи з тексту, Данило став фактично ізгоєм, зовсім беззахисною людиною, а його обдарування нікому не потрібні, бо люди цінують заможність, а не розум(<< Чий одяг багатий, того й слово шановане »).
Погано прихована образа чується в словах Данила, коли він, звертаючись до князя, радив не позбавляти хліба мудреця, якого гра фортуни перетворила на жебрака, не підносити знатного та багатого дурня; « Бо бідний мудрий- що золото в брудній посудині, а багатий, виряджений та дурний- що шовкова подушка, соломою набита ».
Ображатися Данилові, правду кажучи, було на що: людині талановитій в його час жити доводилось сутужно, якщо вона не мала впливового хазяїна. Серед заможних кіл було надто мало цінителів таланту, більшим попитом користувалися ті, хто заради свого сеньйора були готові на все.
Актуальною була й така пересторога цього ізгоя: « Не май собі двору біля царського двору і не держи села біля княжого села; бо тіун
55 Памятники... ХІІ век. С. 389-399.