Розділ І. глава 2-- 62
йому: у той час, коли ти, княже, « шукаєш чужої землі і про неї дбаєш, а свою покинув », нас ледве не взяли у полон печеніги, « і матір твою, і дітей твоїх ». Через декілька сторінок( 997 р.) читаємо, що кн. Володимир Святославич рушив до Новгорода по допомогу, бо тоді була « безперервна велика війна ». Під 1061 р. « Повість... » повідомляла про нову страшну загрозу з Азії- половців: « Вперше прийшли половці війною на Руську землю »; трохи пізніше( 1092 р.)- « рать велика була від половців ». Боротьба із зовнішньою небезпекою була перманентною і вимагала від Київської Русі надзвичайного напруження всіх сил. Кн. Володимир намагався навіть убезпечити східні й південні кордони держави глибоким ровом і ланцюгом фортець, але цей задум не здійснився в повному обсязі, та й допомагало це мало. Зрідка літописець із тривожним заспокоєнням заносив до своїх скрижалів короткі два слова: « Мирно було »( 1029 р.). Він просить святих Бориса і Гл іба: « Підкоріть поганих під ноги князям нашим, молячись владиці Богу нашому » 53.
Натовпи кочівників, проходячи крізь широкі ворота між Уральським хребтом і Каспійським морем, живим смерчем проносилися по низовинам Дона, Волги, Дніпра, сіяли жах і спустошення: « Азія,- писав С. Соловйов,- не перестає висилати хижацькі орди, які хотять жити за рахунок осілого нароДонаселення... » 54. Такі набіги здійснювались майже щороку, багато з них являли реальну загрозу для давньоруської держави: окремим ханам вдавалося « постукати шаблею у Золоті ворота Києва ». Столиця одного з половецьких ханств м. Шару кань знаходилося в околицях сучасного Харкова. Її у 1111 р. спромігся захопити кн. Володимир Мономах під час превентивного походу в степ. Звістка про цю перемогу дійшла до європейських столиць. Героїзм боротьби з кочовниками яскраво втілено у київському циклі билин.
У той же час недбало підготовлені військові операції проти половців закінчувалися нерідко трагічно, як і сталося, на жаль, у 1185 р., коли новгород-сіверський князь Ігор Святославич разом із братом Всеволодом намагалися здолати хана Кончака без підтримки київського та інших князів. « Слово о полку Ігореві.",», видатний твір давньоруської літератури ХІІ ст., змальовує яскраву картину того, якої концентрації військ і ретельності у підготовці вимагала відсіч « хижацьким ордам ». Чимало пам ' яток писемності домонгольського періоду сповнені докорами на адресу тих князів, які плодять усобиці, думаючи про власну користь, а не про єдність Русі й об ' єднання перед лицем зовнішньої небезпеки.
53 Там же. С. 29, 31,33, 57, 79-81, 143, 155, 165, 177 та ін.
54 Соловьев с.м Сочинения... Т. 1. С. 57.