I ' О: llІіл І, глава 2:-- 53
" 1 ' l ' УМСlпацію М. Тихомирова, наполягає на тому, що на момент по
П ' lllIJIСІІНЯ Іларіона стосунки між Київською Руссю і Візантією були ІС)( О(' ІШМИ », Ярослав Мудрий оженив свого сина Вссволода на родичці 1І1 ' 1l1l1тійського імператора. Скориставшись нагодою, Ярослав по про-
1 ' 111І іМllсратора підтримати кандидатуру « русина » на вакантну київську МIІТl ' онолію. Той погодився, і відбулася традиційна церемонія посвячен-
11І1 Іларіона константинопольським патріархом. ІІанашу думку, позиціяЛ. Мюллера маєуразливі місця: прагнення мати
МІІТрОl10лита з « русинів »- до речі, не поодиноке в ХІ- ХІІ ст.,- свідчить
"' НІ бажання духовенства і влади Київської Русі самостійно вирішувати IІlІутрішньо церковні справи: по-друге, важко пояснити два факти: чому І ларіон позбувся митрополитства( після нього митрополитом знову став IllCK- Єфрем) зразу ж після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. і чому
111 ' 0 його подальшу долю жодної достовірної звістки немає; по-третє, юшастичні зв ' язки не гарантували тривалий мир та порозуміння між І < раїнами.
Можливо, Ярослав Мудрий ставив за мету, не загострюючи міждержавних і конфесійних зв ' язків з Візантією, домогтися автономно-
1 ' 0 статуса для давньоруської церкви. Візантія ж не бажала у церковних lІитаннях йти на поступки. Звідси подальші непорозуміння між двома IІравославними державами. Дослідники( О. Шахматов та М. Приселков, сучасні М. Котляр, П. Толочко) припускають, що Іларіон після відставки IІОСТрИГСЯ у ченці під іменем Никона, а після смерті Феодосія( 1074 р.) став ігуменом Печерського монастиря. Помер у 1088 р. У похилому
11 il�i43.(: труктурно « Слово » Іларіона складається з трьох частин, кожна з
IІ IШХ IІрисвячена одній з найважливіших, у розумінні автора, тем, а всі
1101111 разом узяті підпорядковані доведенню ідеї рівноправності всіх хри
І ' ТШІІІСЬКИХ народів незалежно від часу хрещення. у нершій частині з ' ясовується відношення Закону( Старого Заповіту)
)( 0 Благодаті( Нового Заповіту), говориться про ЇХ віросповідну Сllанкоємність і водночас суттєві розбіжності. Обидва заповіти містять Щ ' ІЮВИ християнської релігії, але Старий Заповіт, або « Закон Мойсея »,
IІlІажас богообраним лише іудейський народ, тобто є національно обме
, ІН ' 11 ИМ, натомність Новий Заповіт- вчення Ісуса Христа чи, за слова
МІІ І ларіона, Благодать, став універсальним віровченням, відкритим для(' УЮ.-НІ<ОГО народу, який щиро його сприйме. З приходом у світ Сина
· 1 1 /( mЩIJIl' М.Ф, Історія України в особах, Давllьоруська держава,- К: Наукова думка,(' 1 ' 1(,(', Х2-К7; ТОІ/ОЧКО п.п. Володимир Святий. Ярослав Мудрий.- К.: Наукова думка, 1996.
І ' І ' Н I ') �,