I ' О : llІіл І , глава 2: -- 53
" 1 ' l ' УМСlпацію М . Тихомирова , наполягає на тому , що на момент по
П ' lllIJIСІІНЯ Іларіона стосунки між Київською Руссю і Візантією були ІС )( О (' ІШМИ », Ярослав Мудрий оженив свого сина Вссволода на родичці 1І1 ' 1l1l1тійського імператора . Скориставшись нагодою , Ярослав по про-
1 ' 111І іМllсратора підтримати кандидатуру « русина » на вакантну київську МIІТl ' онолію . Той погодився , і відбулася традиційна церемонія посвячен-
11І1 Іларіона константинопольським патріархом . ІІанашу думку , позиціяЛ . Мюллера маєуразливі місця : прагнення мати
МІІТрОl10лита з « русинів » - до речі , не поодиноке в ХІ - ХІІ ст ., - свідчить
"' НІ бажання духовенства і влади Київської Русі самостійно вирішувати IІlІутрішньо церковні справи : по-друге , важко пояснити два факти : чому І ларіон позбувся митрополитства ( після нього митрополитом знову став IllCK - Єфрем ) зразу ж після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р . і чому
111 ' 0 його подальшу долю жодної достовірної звістки немає ; по-третє , юшастичні зв ' язки не гарантували тривалий мир та порозуміння між І < раїнами .
Можливо , Ярослав Мудрий ставив за мету , не загострюючи міждержавних і конфесійних зв ' язків з Візантією , домогтися автономно-
1 ' 0 статуса для давньоруської церкви . Візантія ж не бажала у церковних lІитаннях йти на поступки . Звідси подальші непорозуміння між двома IІравославними державами . Дослідники ( О . Шахматов та М . Приселков , сучасні М . Котляр , П . Толочко ) припускають , що Іларіон після відставки IІОСТрИГСЯ у ченці під іменем Никона , а після смерті Феодосія ( 1074 р .) став ігуменом Печерського монастиря . Помер у 1088 р . У похилому
11 il�i43 . (: труктурно « Слово » Іларіона складається з трьох частин , кожна з
IІ IШХ IІрисвячена одній з найважливіших , у розумінні автора , тем , а всі
1101111 разом узяті підпорядковані доведенню ідеї рівноправності всіх хри
І ' ТШІІІСЬКИХ народів незалежно від часу хрещення . у нершій частині з ' ясовується відношення Закону ( Старого Заповіту )
)( 0 Благодаті ( Нового Заповіту ), говориться про ЇХ віросповідну Сllанкоємність і водночас суттєві розбіжності . Обидва заповіти містять Щ ' ІЮВИ християнської релігії , але Старий Заповіт , або « Закон Мойсея »,
IІlІажас богообраним лише іудейський народ , тобто є національно обме
, ІН ' 11 ИМ , натомність Новий Заповіт - вчення Ісуса Христа чи , за слова
МІІ І ларіона , Благодать , став універсальним віровченням , відкритим для (' УЮ . -НІ<ОГО народу , який щиро його сприйме . З приходом у світ Сина
· 1 1 /( mЩIJIl' М.Ф , Історія України в особах , Давllьоруська держава , - К : Наукова думка , (' 1 ' 1 (, (' , Х2-К7 ; ТОІ/ОЧКО п.п. Володимир Святий . Ярослав Мудрий . - К .: Наукова думка , 1996 .
І ' І ' Н I ') � ,