Розділ І, глава 2--- 52 навіть те, що людині належить знати, можна пояснити тільки за допомогою системи символів. Не випадково євангелічні тексти, сповнені притч та алегорій, і, мабуть, тоді, в середньовіччі, і зараз потребують професійного витлумачення досвідченими теологами.
Ж. Ле Гофф сформулював важливу методологічну тезу: « Достатньо замислитися над етимологією слова « символ », щоб зрозуміти, яке значне місце посідало мислення символами не тільки в теології, в літературі та мистецтві середньовічного Заходу, але й в усьому його ментальному оснащенні. У греків( щимболон » означало знак подяки, що ЯВЛЯВ собою дві половинки предмета, розділеного між двома людьми. Отже, символ- це знак угоди. Він був натяком на втрачену єдність: він нагадував і закликав до вищої та потайної реальності » 41.
Які ж злободенні проблеми хвилювали тогочасних авторів? Одна, мабуть, з перщочергових проблем для Русі ХІ ст.- до-вести право країни увійти( ша рівних » до складу християнізованих європейських держав. Це завдання намагався виріщити митрополит Іл ар i01lу своєму « Слові nро3акон і Бл агодать ». Автор був наближеною особою до великого київського князя Ярослава Мудрого, членом його літературного гуртка, деякий час перебував пресвітером придворної церкви у Берестові, брав участь у розробці вітчизняного церковного права за візантійським зразком. Він здобув, за деякими даними, rpYHToBHY освіту в Константинополі, знав грецьку мову, досконало володів рідною, був одним із найталановитіших давньоруських письменників( і одним з небагатьох, чиє ім ' я збереглося до нашого часу), пройшов сувору афонську школу чернецького життя.
З 1051 р. до І 054-І 055 рр. Іларіон обіймав сан київського митрополита. Про обставини того, як він став главою київської церкви в літературі існують суттєві розходження. Більшість російських та українських вчених( Д. Лихачов, М. Водовозов, М. Котляр та ін.) до недавнього часу стверджували про аllтивізантійську спрямованість названого твору Іларіона, оскільки його можна розглядати як маніфест давньоруської церкви, що домагалася певної самостійності й незалежності від константинопольського патріарха. Інший погляд на творчість Іларіона висловив відомий німецький русист Л. Мюллер42; він, розвиваючи
41 Там же. С. 307.
42 Мюллер Л. ПОНЯТЬ Россию: ИСТОРИКО-КУЛЬ1УРНЬ1С исслсдования.- М.. 2000. С. 88-124; ДИВ.: КОЖllнов В. В. Грсх и СВЯТОСТІ. русской истории.- М.: Яуза-3ксмо, 2006. С. 266-267.