Розділ І. глава 2-- 49
життя несказанного блаженства досягти: якщо ВОНО й невидиме, зате вічне й кінця не має, міцне й недвижиме » 36. Закликав автор не лише добре розуміти написане, але й довести це практичними справами. Кирило Туровський детально розкрив значення таких понять, як тіло і душа, божий задум і запоніти, гріх Адама, рай, друге пришестя Христа, суд над грішниками, воскрссіння з мертвих і Т. п. Особливо засуджувалися люди, які не думаюТІ, IІрО Сllасіння душі, а віддають перевагу « земним справам » _. баl ' атству, славі, честолюбству.
ВИ: lllа ' lІlОlО lІам ' яткою давньоруського письменства був « Києво
[[ I! '/(' fJ('/JI(l// 1 I1Ш1Н '[J UК »( ХІІ-ХІІІ ст.), в якому подана історія « архімандритії н с ісї РУСI. кої ' Jсмлі ». її славетних засновників і подвижників Антонія і Фсодосі) l, IЮ ' Н l О ві) щється про духовну красу віри християнської, життя
ченців. lІіJ( lЮСИНИ монастиря зі світськими владиками. У творі багато РОЗЛОІ ' ИХ lІосилань на біблійні тексти, порівнянь реальних персонажів із біблійllИМИ, рі: IІІИХ чудес. творимих святими, тощо.
НРУ "'\ I І ровідна тема давньоруської літератури- оцінка реальних
IІ( щій lІ ід кутом зору християнського світогляду і вимог християнської стики. Іlріоритет релігійної ментальності зовсім не означав, що для мирських справ в літературі місця не залишилося, Справа в тому, що християнська релігія самою своєю сутністю покликана була висловлювати власну позицію стосовно гріховних або праведних вчинків людей. Тому реальне життя владно вривалося не лише у творіння літописця, а й у суто богословські праці( наприклад, проповіді). Крім того, літописець не священник, його твір, незважаючи на кількість цитат із Святого письма, присвячений фіксації і поясненНlО животрепетних питань доби. Навіть « мних » Кирило Туровський, ведучи мову про людську душу, не втримався, щоб не викрити узурпатора « святительського сану »( єпископства)
Федора Ростовського, який, очевидно, домагався відокремлення своєї
ІІарафії від влади київського митрополита.
Своєрідним був соціальний світогляд давньоруських книжників, який принципово відрізнявся від нашого часу. Назвемо тільки основні відмінності.
І) Кожний факт або явище розглядали на тл і вселенської або священної
( бібліЙIІОЇ) історії як один із проявів мудрості Творця і в цьому ракурсі
наМШ '( IJIИСН чюзуміти його дійсний смисл. Закономірно, що літописання
розквітає і вхо) щть до нашої культури якраз після хрещення Русі.
2) До всього, що описувалось, застосовувалось два виміри: « Великий
світ і малий, Вессніт і людина!-писав Д. Лихачов,-все взаємопов ' язано,
36 ПамЯПШКИ... ХІІ ІІСК. С. 29 1.