Розділ І , глава 1'
-- -
45
Деякі архаїчні повір ' я призводили до диких випадків . І . Франко згадував розповідь ієромонаха Косака про те , що він влітку 1831 р . побачив неподалік Нагуєвичів ( рідне село Франка ) велике згарище . Один селянин наївно пояснив , що на тому місці спалили упирів , які накликали на село холеру . На запитання , як вони узнавали упирів , селянин відповідав : « А був тут у селі такий хлопець : той ходив від хати до хати та по волоссю на грудях пізнавав упирів . Тих зараз брали і тут на пастівнику терновим вогнем палили » 28 .
Людина дохристиянської доби покладалася головним чином на власні сили , бо вважала все оточуюче вороже налаштованим щодо своїх інтересів . Успіх , думала вона , це - відвойоване місце під сонцем , яке потрібно постійно захищати , в тому числі від духів чи богів .
Силове протистояння з оточенням , людським і природним , зрозуміло , не сприяло формуванню моральних засад суспільного життя . Узагальнюючи літописні свідчення і норми Руської Правди , С . Соловйов писав : « Кривава помста , часта можливість вбивства у сварці , на бенкетах , вчинки Ігоря з древлянами і древлян з ним , помста Ольги , зростання розбоїв за Володимира , вчинки Добрині у Полоцьку з родиною Рогволода , потім з Ярополком , поведінка Святослава - ось звичаї язичницького суспільства . Швидкість до образи і швидкість до помсти , переважання фізичних поривань , слабко стримуваних релігійними і моральними законами ; сила фізична на першому плані - їй уся шана , вся користь ; богатир , сила якого доведена в народній уяві до страхітливих розмірів - ось герой доби ... При пануванні матеріальної сили , при неприборканості пристрастей , при устремлінні юного суспільства до розширення , при житті у постійній борні , у постійному використанні матеріальної сили звичаї не могли бути м ' якими ; коли силою можна взяти усе , коли право сили є найвищим правом , то , звичайно , сильніший не буде стримуватись перед слабким » 29 . Висновок відомого російського вченого , гадаємо , свідчить якраз про антисуспільність моральних засад язичництва .
Серйозною перешкодою для соціального прогресу було язичницьке несприйняття « чужого ». Людина , з якою не спілкувалися постійно , не були охоплені спільною працею , турботами , не мали спільних предків чи богів , - чужа , ворог . М . Попович лаконічно й точно висловив цю язичницьку рису : « Всією повнотою прав наділена лише людина , народжена в даному суспільстві . Все це можна зрозуміти , виходячи з уявлення , згідно з яким чужий , іноземець - обов ' язково ворог і , власне ,
28 Франко и.я. Сожжеllие упыейй в с . Нагуевичах в 1831 Г . ІІ Українці . .. С . 571 .
29 Соловьев с . м . Сочинения . .. Т . 1 . С . 235 , 236 .