3агалЬНі п ідсуМКи---
447
владою і суспільством встановилась на багато століть недовіра і стала специфічною рисою політичного життя Росії.
Майже до середини ХУІІ ст. російська думка залишилась в межах християнсько-православної доктрини, проте глибоке потрясіння, пережите масовою свідомістю протягом « СМУТЬІ », змусило звернути увагу на роль окремих осіб в історії, на їх відповідальність за вчинки та приховані помисли. Це стосувалося державних діячів, передусім царів; втім, літописці фіксували також поведінку пересічних людей.
Г. Котошихін, А. Ордин-Нащокін, В. Голіцин та ін. залишили нам не тільки критичні відгуки про російську дійсність, але й пропозиції щодо земних засобів виправлення П вад.
Прагматизм ХУІІ ст. поступився місцем у ХУІІІ ст. раціоналістичному світогляду, що значно змінювало уявлення про причинно-наслідкові зв ' язки в соціальних процесах. І якщо І. Посошков У першій чверті ХУІІІ ст. сповідував утилітарно-прагматичні підходи, то друга чверть століття ознаменована творами В. Татіщева і М. Ломоносова, які визнавали людський розум рушійною силою суспільного розвитку і саме так сприймали та оцінювали конкретні події і вчинки окремих осіб. у багатьох монографіях і навчальних посібниках, де не проводиться чіткої грані між науковими вченнями і суспільною думкою, філософськораціоналістична теорія розповсюджується на всю сферу суспільних реакцій ХУІІІ ст. Тим часом раціоналізм як філософський напрямок слід залишити науковим галузям пізнання, а суспільна свідомість раціоналістичного характеру спирається на такі підходи, як, наприклад, здоровий глузд. Довіряти власному розуму в оцінці оточуючих явищ звикають освічені представники різних соціальних верств ХУІІІ ст., до селянства включно.
Просвітительство, що rрунтувалося на раціоналізмі, породило ряд проектів досконалого суспільства, і ці ідеї поступово укорінювались, головним чином, в освічеНіІ'х головах. У масовій свідомості відбувався інший процес: на заміну провіденціалізму в трактовці земних проблем прийшов здоровий глузд, який, з одного боку, був явним кроком уперед, а з іншого- вносив чимало суб ' єктивності у висновки. Головною причиною такого волюнтаризму було те, що мистецтвом аналізу й аргументації оволодівала, на жаль, невелика частина населення.
З кінця ХУІІІ та в ХІХ ст. стиль мислення став науковим, що позначилося як на гуманітарних дисциплінах, так і певним чином на масовій свідомості. За посередництвом освіти, преси, літератури наукові уявлення просякали в публіку та сприяли більшій обrpунтованості суджень про соціальну атмосферу, хоч, зрозуміло, такі судження не можна ототожнювати з науковими висновками, оскільки вони не були наслідком