Загальні підсум ки-- 445
відгуки, чолобитні, записки, публіцистика, проекти реформ, щоденники і листи і т. Д., що В них реалізується позиція громадян. Діалектичний взаємозв ' язок змісту і форми в історичному розвитку суспільної думки втілюється по-різному: в змісті- У постановці все більш важливих, масштабніших проблем, а стосовно форми- у виході на перший план все більш аналітичних і аргументованих матеріалів( напр., проект реформ, а не просто скарга на якусь адміністративну недбалість).
Кожна доба виробляє власний образ суспільної думки з відповідними функціями, що мають часову специфіку взаємодії та впливу на соціум.
Ця специфіка видозмінюється не тільки хронологічно, але й регіонально. Так, якщо у Західній Європі дані функції вже у XVI- XVII ст. починали діяти повномасштабно і суспільна думка перетворювалась на чинник соціального прогресу, то на Сході континенту, в Росії( оскільки в ній панувало кріпосне право, була низька ефективність господарства, нерозвиненість промисловості та міської культури, неструктурованість суспільства тощо), частина функцій( контролююча, регуляторна) фактично не діяла, а інша частина( пізнавальна, оціночна, виховна)- була обмежена у своїй діяльності через брак відкритої інформації або непричетність до реальних соціальних процесів.
Починаючи з XVII ст. українська суспільна думка набула самобутнього вигляду. По-перше, в ній порівняно швидко розвивалися регуляторні та контролюючі функції відносно як внутрішньої влади- гетьманськостаршинські уряди, так і зовнішньої- російського самодержавства; подруге- виховна функція ставала дієвою силою формування національної свідомості, а по-третє- пізнавальні й оціночні функції спиралися на принципи консерватизму як засіб захисту національної самобутності.
Асиміляційна політика царизму консервувала проблематику української думки, тримала гі в колі одних і тих же питань та аргументів, які змінювалися лише від новацій політики Петербурга. Всупереч цій тенденції у першій половині ХІХ ст. з ' являються перші прояви політичної ініціативи української громадськості поза межами звичних « запобіжників »- протекторства та автономізму. Йдеться про декабристське « Товариство з ' єднаних слов ' ян »( 1823- 1825) й « Кирило Мефодіївське товариство »( 1846- 1847), які пропагували ідею об ' єднання всіх слов ' ян у єдиній державі на федеративній основі.
Якісно перетворюється українська думка з 1860- 1 870-х років під дією буржуазних реформ,' що позначилися не лише на обсягу громадянських прав, але й на поведінці націй у складі Російській імперії. Серед некорінних народів імперії поширювалось переконання, сформульоване ще у 1803 р. просвітителем В. Малиновським: « Одни побуждения человека и народа и потому одни им права ». Переконливим доказом цього