Розділ VI, глава 2-- 442
зобов ' язаний, і хай буде що буде »)>>. Цінна rрунтовними міркуваннями стосовно значення морального фактора у громадському житті, книга п. Новгородцева викликає запитання про спроможність духовного самовдосконалення покращати стан справ у суспільстві, якщо на другий план перенести турботи про « зовнішні форми співжиття ». п. Новгородцев, як і ліберали попередньої епохи, недооцінював політичну боротьбу з консервативними і реакційними силами у правлячих колах.
Які ж висновки можна зробити з тієї ролі, що ії виконувала російська суспільна думка у другій половині ХІХ ст.? Ії розвиток обумовлювався передусім пореформеною ситуацією в країні, невирішеністю багатьох проблем, пов ' язаних з переходом від феодально-кріпосницької до буржуазної соціальної системи. В зв ' язку з цим дві головні теми знаходились в центрі уваги представників різних течій суспільної думки: оцінка проведених реформ та шляхи їх поглиблення і завершення, а також обриси майбутнього суспільного устрою, позбавленого вад минулого. Звичайно, не було забутим і питання про шляхи досягнення мети. Ліберали наполягали на еволюційному русі за умови співпраці інтелігенції з урядовими структурами, а суспільний ідеал вбачали в розкутій ініціативі особистості, свобода якої обмежувалася б тільки правами інших членів суспільства. Радикальні демократи, не ігноруючи прав і свободи громадян, наріжним каменем своєї програми ставили добробут всіх людей та поєднання в одній особі власника і трударя. Соціалізм, як його розуміли радикальні демократи, повинен забезпечити також справедливий розподіл суспільного продукту.
Ліберальна ідеологія в умовах наростання соціального антагонізму почала розробляти духовно-релігійний варіант суспільного ідеалу.
* * *
Суспільна думка, як уся духовна культура українського й російського народів, досягла в другій половині ХІХ ст. високого ступеня зрілості. Але- через специфіку історичного руху Російської держави- не всі функції суспільної думки( зокрема, регуляторна чи виховна) були задіяні належним чином і могли задовільно виконувати свою соціальну місію. Сталося так тому, що в пореформену добу течії суспільної думки, крім консервативної( яка відбивала позицію феодальних верств), не мали органічного зв ' язку з народними масами, оскільки ті не могли в силу історичних обставин виробити в собі політичну свідомість і тому не спромоглися самоорганізуватися. Внаслідок цього представники передової суспільної думки, розчарувавшись у реформаторських намірах