Нариси з історії громадської свідомості Narysy_z_istorii_hromadskoi_svidomosti_suspilna_du | Page 44

Розділ І , гла в а
1
--
43
суєти робила такий матеріал скоріше винятком, ніж правилом. Додамо,
що й розуміння адекватності опису тоді було своєрідним, бо завдання
автора полягало не в точній передачі фактів, а у правильній їх оцінці з
рел і гійної точки зору.
Характерною рисою язичницького світогляду була відсутність
розум іння історичного часу як лінійного руху від минулого через
сучасність до майбутнього . Своє життя, як і життя природи, вони мислили
поза часом ; воно рухається по колу, проходячи через декілька одних і тих
же форм свого існування. Незмінність циклів життя - непорушний закон
Всесв іту, вважали язичники. А . Колодни й писав, що для українського
календаря «чужою є ідея розвитку. Натомість дом інує ідея стабільності
та циклічності»2З . Якщо змінити нічого не м ожна, а якщо можна, то щось
незначне, в такому випадку залишається взяти за правило пристосовува­
тись до існуючих умов.
В наслідок цього язичництво замикало людину у шкаралупі обмеженої
людської спільноти з чітко окресленим кодексом того, шо дозволено, а що
заборонено . Пору шення традиційних правил суворо каралося. Зазначена
замкнен ість проявилась дещо пізніше у вдачі українського селянина.
В ідокремленість життя і праці сформувала у нього, пише А. Колодний,
« відхід у звужену натуральну спільність, вс іляко ізольовану від широких
соціальних, зокрема й національних, потягів і рухів, метою якої є якесь
оч ікування, збереження v ita m i n ima»24. Така ментальність довго стояла
на заваді визріванню в Україні передумов громадянського суспільства.
З начний етнографічний матеріал, з ібраний вченим и, свідчить про
багатий духовний с в іт українців . Водночас у тому комплекс і можна
віднайти і рудименти язичницького світосприйняття . Показовою в да­
ному контексті є розв ідка харк ів' янина П. І ванова, який у 1 8 80-х роках
зафіксував народні уявлення про дол ю . В одному із віршованих творів
йшлося про те, що доля має « характер неминучості, невідворотності ;
вона суджена, занесена у Книгу доль, в ід неї ні втечеш, н і в ід ' їдеш, вона
фатальна . . . ». Отже, робив висновок П . Іванов, Дол і не можна «ні про­
дати, ні проміняти » , від неї не сховаєшся, вона скрізь тебе з найде, « вона
здиба і у чистім полі» . У всіх народних піснях та опов ідях про Долю вона
уособлюється майже в иключно в образ і гіркої долі, горя, лиха, біди, і
взагал і - недол і ; в образі ж щасливої долі вона в иводиться дуже р ідко , та
й то лише для того аби показати, що « щастя, переходячи, живе» .
23
24
Колод//uй А. Релігія і церква в контек сті історії України 11 Історія релігії. . Т. І . С. 6.
.
Колод//uй А. Релігія . С. 6-7.
..