Розділ І. глава 1.-- 41
заважала передусім міСТИК0-аскетична спрямованість візантlИСЬКОГО віросповідування; нова віра, писав П. Мілюков, « з самого початку перейшла на Русь з рисами аскетизму; християнський ідеал висунутий був спеціально іночеський, чернецький. Для аскетичного ідеалу світ у свою чергу був занадто гріховним й небезпечним. Втеча із світу вважалася єдиним засобом зберегти у душі чистоту ідеалу » 20. Такий ідеал був, безперечно, занадто складним і незрозумілим для вчорашніх язичників, для яких їх віра була нерозривно зв ' язана із природою, із цим світом. Не останню роль відігравала й та обставина, що в Західній Європі процес християнізації суспільства створював фундамент для розбудови католицької церкви, а у східних слов ' ян мережа церковних установ вкорінювалась більш швидкими темпами, ніж поширення православної віри.
Крім того, для язичників, та ще й у переважній більшості неписьменних, велике значення мали зображальні засоби запропонованої їм релігії. Однак візантійські священники та іконописці принесли на Русь іконографічні традиції своєї країни, жорстко регламентовані канони зображення персонажів біблійної історії: застигли пози, відсутність перспективи, об ' ємності, відсторонений вираз облич, спіритуалістичність і т. п. Означену особливість давніх ікон(<< без особливої майстерності в малюнку ») відзначив ще М. Карамзін21, і вона мало змінювалася протягом століть. Навіть талановиті ікони А. Рубльова( кінець ХІУ- початок ХУ ст.) багато у чому зберігали цей загалом міСТИК0-аскетичний стиль, як і ікони не менш відомого живописця кінця ХУ- початок ХУІ ст. Діонісія.
Одну із дуже небагатьох відомих нам спроб < шрипасуватю > християнські вірування до народної язичницької стихії здійснив володимирський єпископ Федір на початку ХІІ ст. Він був обраний на цю посаду у 1164 р. після скинення « законного » єпископа Леона всупереч волі київського митрополита та константинопольського патріарха, але за наполяганням кн. Андрія Боголюбського. Федір ще до свого єпископства гостро критикував Леона за те, що він не враховував настрої недавніх язичників і надто заповзято вимагав додержання багатьох християнських обрядів та постів. Цим Федір завоював велику популярність у князівстві. Цікаво, що конфлікт загострився саме на тому rpYHTi, про який попереджав англійських ієрархів церкви у УІ ст. римський папа Григорій І( див. вище):
20 Мuлюков п.н. Очерки... Т. 2. Ч. 1.-м., 1994. С. 25.
21 КаРШlf3U1 / н.м История государства Российского: В 12 т.- М.: Наука, 1991. Т. 2-3. С. 474.