Розділ VI. глава 1--- 392
Отже, цілком закономірно, що сам Антонович включився в цей рух, очоливши так званих « хлопоманів »( як їх презирливо називала польська правобережна шляхта), і став членом Київської громади. Консервативна польська і правобережна пропольська преса охрестила Антоновича перевертнем і вкрай негативно поставилася до громадівського руху взагалі. Один з авторів цих видань Зенон Фіша( під псевдонімом « п. Падалиця ») опублікував в « Основі »( 1861, кн. VII) статтю « Що про це думати?» У відповідь Антонович виступив з полемічною статтею « Моя сповідь »( 1862, кн. l) 14, яка містила спростування закидів Фіша та чітко викладені засади демократичного українського руху по обох берегах Дніпра.
Починав Антонович свою статтю із критики безуспішних спроб польських авторів представити позитивною роль шляхти Речі Посполитої на Правобережжі України. Він писав, що навіть польські хроністи і публіцисти XVII ст. заносили на скрижалі історії факти про гноблення українців з боку магнатів Польщі: «... саме ця, ними висловлена, правда і доводить усю неспроможність, усю неправду шляхетського порядку речей; кожен із них скаже вам із відчуттям гіркого докору, що шляхтичі безжально пригнічують народ. Що вони притісняють козаків, що фанатично переслідують греко-східну церкву,- що на користь шляхетських станових інтересів вони жертвують благом усієї республіки, і т. п.» На завершення цієї частини статті Антонович( як Костомаров у
« Колоколе ») радить шляхті не називати українські землі своїми.
Публічно Антонович заявив про те, що він зрікається своєї належності до грабительської польської шляхти, що переходить на бік українського народу і буде невтомно працювати задля його користі, аби спокутувати
( звідси назва статті- « Сповідь ») гріхи свого колишнього стану. Потім Антонович, називаючи громадівців « друзями народу », викладав власні уявлення про завдання українських народників-громадівців. Ми не повинні, застерігав він, нав ' язувати народові наші плани: «... істинні друзі народу не так повинні з ним чинити; вони мають усвідомити всю його велич,- повинні зрозуміти, що вести будь-куди народ вони не мають права і сили; що їх завдання- тільки допомогти народу в освіті, у досягненні самоусвідомлення, а там він сам собі придумає цілі- ймовірно, незрівнянно вищі й розумніші, ніж запропонували б йому хоч і ми з вами... Істинні друзі народу не ламлять собі голову над далеким майбутнім, але, якщо вони люди справи і мають кошти, то турбуються про народну просвіту, про покращання матеріального добробуту селян, про відшукування кращих засобів для досягнення тієї чи іншої мети... ».
14 Тисяча рокіВ... Т. 5. Кн. 1. с. 292-303.