Розділ VI-- 380
політичні, національні, культурні, соціально-економічні аспекти. Вони ставили своїм завданням пропагувати потребу політичних реформ у Росії, перетворення іТ на вільну конфедерацію національних регіонів, в якій могли б реалізуватись прагнення всіх народів імперії, всіх верств населення. Так Драгоманов та його однодумці прийшли до соціалістичного вчення, стали його глашатаями і організаторами перших соціалістичних гуртків та партій в Україні.
Чимало українців брало участь у діяльності всеросійських політичних організацій та партій- від консервативного до марксистського напрямів( А. Желябов, В. Засулич, М. Зібер, М. Кибальчич, Д. Лизогуб, Я. Стефанович та ін.)
Принципово новий період в історії української суспільної думки настав на межі ХІХ- ХХ ст. Саме тоді українські діячі в своїй основній, організованій та свідомій частині на перший план винесли завдання перетворити свій народ на політичну націю і поступово рухатись до здобуття державної незалежності( члени РУП та ін.). Просування до такої мети вийшло складним і суперечливим, бо нелегко було визначатись з пріоритетами, важко було віддати перевагу соціальному чи національному, культурницькому або політичному, економічному чи етнографічному моменту. Різні гуртки та організації обирали різні напрями діяльності, лише на початку ХХ ст. українські партії зосередились на політичних завданнях і боролися або за федеративний( конфедеративний) устрій майбутньої демократичної Росії, або за вихід України зі складу Росії безвідносно до результатів прийдешньої революції( націоналістичні сили).
Мабуть, велика кількість проблем( включаючи національні), які гостро постали перед Російської імперією на початку ХХ ст., могли б вирішитись за умови своєчасного проведення політичних реформ. Суспільна потреба в них виявилась вже у 1860-ті роки, навіть в рамках « урядового конституціоналізму »( П. Валуєв, М. Лорис-Меліков, В. Долгоруков та ін.) готувалися відповідні проекти, але всі вони відхилялися. Лише після розмаху тероризму, кількох замахів на Олександра 11 він погодився підписати маніфест М. Лорис-Мелікова про скликання представників земств та міського самоврядування. Однак це відбулося за кілька годин до його трагічної загибелі( 1 березня 1881 р.) від бомби народовольця Гриневицького. Тому маніфест не був введений в дію.
Більшість опозиційних рухів( від земств до соціал-демократичних « союзів ») добивалися якраз прийняття КОНСТИТУЦll, забезпечення політичних та громадянських прав, проте царизм фактично до 1905- 1906 рр. не зважився на це. Внаслідок такої непоступливості