Розділ V, гл ава 2--- 368
реформ, широких демократичних перетворень, скасування кріпацтва, становості, привілеїв верхніх станів, відстоювали рівність усіх громадян перед законом, свободу слова, друку, представницьке правління тощо. Та все ж наявними стануть також суттєві відмінності. Для радикального демократизму типовими були такі риси:
-. демократизм: визнання народу, передусім трудящих мас, джерелом влади, визначальним чинником суспільного життя, творцем матеріальних і духовних цінностей. Оскільки дворянська ідеологія не включала непривілейовані стани до політично самостійної частини народу, радикальні демократи, навпаки, виносили їх на перше місце;
- соціальна справедливість, що полягала у декларуванні трудового походження власності, у більш-менш рівномірному розподілі суспільного багатства, широкому доступі до освіти, культури, медичної допомоги тощо;
- представницький образ правління на основі загального виборчого права, виборність усіх органів влади, центральних і місцевих, їх підконтрольність народу;
- колективний характер виробництва та суспільний спосіб присвоєння його продукту; виключення можливості експлуатації людини людиною;
- різноманітні методи пропаганди соціалістичних ідей, підготовка до їх впровадження у життя, не виключаючи народного повстання та революції( за неможливості обійтися мирними засобами).
Єдність завдань та цілей до часу буржуазних реформ середини ХІХ ст., за спостереженням Є. О. Дудзинської82, стримувало розмежування ліберальної та радикально-демократичної течій, а скасування кріпацтва прискорило процес.
Специфіка суспільних пріоритетів змусила радикальних демократів внести суттєві корективи у вироблені професійною історіографією концепції вітчизняної та всесвітньої історії. Бєлінський, Герцен, пізніше- Добролюбов, Чернишевський та ін., уважно вивчаючи історичні твори, звертали головну увагу на роль народних мас, їх участь у повстаннях та революціях, на економічний бік розвитку народів, на закономірності прогресивних змін в людській історії, на причини епохальних подій.
Детально вивчаючи повстання декабристів, Герцен одним з перших серед дослідників висловив думку про те, що вони не змогли одержати перемогу, бо їм « не вистачало народу ».
Проте участь народу не гарантує, що військова акція, у якій він діятиме, буде на його користь за своїми результатами. В. Г. Бєлінський
82 Дудзuнская Е.А. СлавянОФилЬІ... С. 129.