Розділ V, глава 2--- 363 та розпорядником. Перший живе та діє, народжує із себе різноманітні прагнення, потреби, інтереси; другий усю цю різноманітність зводить до цілого, встановлює в суспільстві злагоду, перешкоджає приватним цілям заважати одна одній, сприяє їх розвитку, нарешті, спонукає народ до того, що необхідне для блага сукупного цілого ». Проте в Росії така рівновага суспільних елементів порушена на користь елементу урядового, а тому не визнається самостійна роль народу, не визнається його законне право « мати і висловлювати думки та вимоги, які відрізняються від думок та вимог уряду ». Особливо це стало помітно в ХІХ ст., коли уряд перетворився на пануючу силу в усіх сферах суспільного буття, « а народ ставав все більш блідим й щезав перед ним », « підданий безсилий і безсловесний перед найменшим чиновником ».
Оскільки в Росії уряд не чув голосу народу, то обов ' язок лібералів донести до царя вкрай нагальні проблеми розвитку країни.
На перше місце серед цих проблем Чичерін поставив надзвичайно шкідливу роль бюрократії, яка перетворила себе на єдиного посередника між царем і народом і, користуючись цим незаслуженим привілеєм, переслідує правдиве слово; заражена раболіпством, корисливістю, хабарництвом, корупцією, вона розповсюджує в державі « офіційну неправду » про загальне благоденство, одночасно всіляко визискує і грабує народ.
Звідси інше пануюче в країні зло- « загальна нездатність правителів », дуже незначна кількість в уряді « людей із знанням справи та із талантом », « нездатність є наче патент на отримання високої посади! Нездатна людина не має більшою частиною ні самостійного характеру, неприємного властям, ні переконань, що не узгоджуються з УРЯДОВОI() системою. Вона на все згодна і служить найбезмовнішим та покірним знаряддям для виконання на папері « выочайших » наказів ». Внаслідок такої ситуації з кадрами державних чиновників у нас, констатував Чичерін, найзлободенніші адміністративні й суспільні питання залишаються невирішеними. Найбільш насущним з них автор визнав кріпацтво,(< ця виразка, що поглинає цілу третину кращих сил Росії », хоч « і правосуддя, і державна користь давно вимагають його скасування ». А уряд « відчуває усю його невідповідність й хотів би допомогти злу, однак не вміє взятися за справу ».
Наслідком тяжкої управлінської недуги назвав Чичерін « відчуження народу від уряду », а інтелігенція повсякчас переконується, що між нею і владою немає нічого спільного. На щастя, в Росії відбувся « перелом », писав Чичерін, уряд усвідомлює неминучість іншого історичного шляху: « Лібералізм! Це гасло кожної