Розділ V, глава 2--- 359
На початку статтр4 Чичерін буквально оспівує образ вільної особистості: « Свобода- кращий дар, даний в уділ людині, вона підносить її над іншими творіннями, вона робить з неї істоту розумну, вона покладає на неї моральну печать... І думка людська виходить з незвіданої глибини вільного розуму. Та думка міцна, плідна, здатна впливати на волю і переходити у життя, яка не накладена і не запозичена зовні, а перероблена у горнилі свідомості та є виразом вільних прагнень людини... Тут виробляються ті ідеї, яким судилося змінити обличчя землі й зробитися дороговказним началом для найвіддаленіших поколінь ». В іншому місці він афористично проголосив: « Людина- не засіб для чужих цілей, вона сама абсолютна мета ».
Водночас Чичерін не підтримував нічим не обмежену свободу; справа в тому, що існує моральний вимір свободи, який вимагає, аби діяльність людини підпорядковувалася принципу: « Мета людського союзу- благо [ його ] членів... ». А те благо створюється спільними зусиллями громадян, що поступаються часткою своєї свободи задля загального блага: « Обмежуючи свою волю спільною волею інших, підкоряючись громадянським обов ' язкам, слухаючись влади, яка представляє ідею суспільної єдності й загального порядку, вона( людина.- А. Б.) зберігає свою людську гідність та природне право на безперешкодний прояв розумових своїх сил ». У свою чергу, така свобода громадян забезпечує стабільність, нормальний розвиток держави, її авторитет.
Навіть у революційну добу, коли народ позбавляється рабських кайданів, хмеліє від довгоочікуваної волі, писав Чичерін, через деякий час приходить розуміння того, що слід неодмінно « повернути свободу до тієї стрункої гармонії, до того розумного порядку, до того свідомого підкорення владі та закону, без якого немислиме людське життя ». Виправдане співвідношення прав і обов ' язків, свободи та відповідальності є характерною рисою досконало організованої держави і суспільства, а влада має виступати гарантом цієї досконалості.
Спираючись на ці тези, Чичерін розглянув основні ВИДIJ _ яібералізму свого часу, тобто початку 1860-х років. І багато з них ріддав досить суворій критиці. « Ми, давні ліберали, вигодовані на любові до свободи, радіємо новому ліберальному руху в Росії. Проте ми далекі від співчуття усьому, що говориться та робиться в ім ' я свободи. Часто її й не впізнаєш у вигляді найзаповзятіших її прихильників. Надто часто насилля, нетерпимість й божевілля приховуються ім ' ям чарівної ідеї, як
74 ЧU ' ІЄРUН Б. н. различныe виды либерализма /І опыT русского либерализма. Антология.- М.: Канон, 1997. с. 38-51.