Розділ V, глава 2--- 350
того використати західний досвід. До західників звичайно зараховують поміркованих ліберальних діячів( П. В. Анненков, ВЛ. Боткін, М. Х. Кетчер, В. Ф. Корш), радикально-демократичних мислителів( 0.1. Герцен, В. Г. Бєлінський), правознавців та істориків( К. Д. Кавелін, т. м. Грановський) та ін.
Слов ' янофіли і західники репрезентували народжену в 30- 40-х роках ліберальну ідеологію в двох, досить не схожих іпостасях. Залучаючи надбання європейської філософії й суспільно-політичної думки, представники цих ліберальних течій обrpунтовували, хоч і порізному, необхідність докорінного реформування вітчизняної дійсності. Ідейне багатство європейської науки надавало їм можливість вибирати з тієї спадщини те, що найбільш пасувало їхнім програмам реформ. Так, західники в цілому переважну увагу звертали на ті сторони філософії Гегеля, які були присвячені прогресу « світового духа », загальним закономірностям всесвітньої історії, а їх опоненти, слов ' янофіли( І. Киреєвський був особисто знайомий з Гегелем), зосередились на особливостях, локальних проявах історичного руху того ж « світового духа ». О. Хом ' яков, наприклад, цінував Шеллінга як « воссоздателя цельности духа ». Те ж саме можна сказати про філософськукультурологічну течію Романтизму: консервативних романтиків( Ф. Шатобріан, Ж. де Ме стр, Е. Берк, Ф. Шлегель, Л. Тик та ін.) вивчали слов ' янофіли, в той час як західники віддавали перевагу прогресивним романтикам( Ф. Гізо, О. Тьєррі, Ф. Шлоссер, Ф. Міньє).
Ідейну та суспільно-політичну сутність концепції західників в історіографії в цілому розглядали як прогресивну, спрямовану на реформування феодально-кріпосницького ладу Росії( лише радянські вчені закидали їм ліберальні переконання). Слов ' янофільські ж погляди оцінювали у дуже широкому діапазоні: від послідовного демократизму до реакційності. Навіть у другій половині ХХ ст. література пропонувала дві трактовки слов ' янофільської ідеології: консерватизм, ретроградство, ворожість до Заходу в ній підкреслювали А. Г. Дементьєв, М. А. Цаголов, П. l. Лященко, В. І. Кулешов та ін.; ліберальну буржуазність- С. С. Дмитрієв, Ш. М. Левин, М. Г. Сладкевич, В. І. Порох, В. О. Китаєв, Є. О. Дудзинська, М. І. Цимбаєв та ін. Остання трактовка утвердилась і в зарубіжній інтелектуальній історії. Так, італійський славіст Г. Карпj58 зупинився на типологічних рисах російського лібералізму, передусім слов ' янофільського, у порівнянні з західноєвропейським аналогом і
S8 Карпи Г. БьІЛИ ли славянофилЬІ либералами? 11 ВопросЬІ истории. 2002. N2 9. С. 112-
119.