Нариси з історії громадської свідомості Narysy_z_istorii_hromadskoi_svidomosti_suspilna_du | Page 336

Розділ V, гла ва 2
--
335
вгорі. Микола І залучав для виконання своїх задумів окремих здібних
представників громадськості (Сперанський, Кисельов, Канкрін), ці нував
їх і ніціативу, але виключно в дозволених ним рамках .
Отже, російська суспільна думка не змогла стати партнером уряду
у вирішенні злободенних справ, а відсутність в країні активних
демократичн их сил не перетворила ії на дієву опозиційну силу.
Оскільки в Росії не виникл и станово-представницькі органи, то
обов ' язок захищати інтереси громадян взяла на себе суспільна думка,
головним ч и ном через друковані видання. Наявність цензури суттєво
обмежувала можливо сті суспільної думк и належним чином виконувати
свою в ідповідальну соціальну місію. Обставини складалися так, що
роль публ іцистики ч астково почала в и конувати художня л ітература,
яку охрестили « громадською трибуною» . Чим більш безплідними були
зусилля м ислителів, чим більш байдужим було ставлення до них влади,
тим скоріше в ідбувалася радикалізація передової думки, розпалювалась
соціальна атмосфера.
П ідписання Паризького мирного трактату (березень 1 8 5 6 р.) поставило
Росію в принизливе становище в Європі, а так звана « Кримська система»
мала в ідверто антиросійську спрямованість. Тим самим поразка у
Кримській війні викликала конечну потребу у докорінних реформах .
Вони мали визначити долю країни у другій половині Х І Х ст.
До
числа
небагатьох
популярних
журналів першої половини ХІХ ст. належав
«Телескоп» ( 1 8 3 1 - 1 83 6), який видавав у
Москві л ітературний критик М . І . Надєжді н
( 1 804 - 1 8 5 6 ) . З 1 8 3 3 р . У журнал і працю­
вав
в идатний
представник радикально­
демократичної думки, найавторитетніш lfli
фахівець у галузі л ітературознавства В . Г. Бєлінський ( 1 8 1 1 - 1 84 8 ) .
У жовтні 1 83 6 р. « Телескоп» влади заборонил и ; причиною його закрит­
тя стала публікація першого « Ф илософиче ского письма» п. Чаадаєва, у
я кому надзвичайно критично оцінювався рівень православної російської
цивілізованості в порівнянні з цивілізацією католицької Західної
Європи.
Царська влада поставилася до чаадаєвського твору як до зухвалого на­
клепу на «великолепную» російську дійсність, а тому оголосила автора
божевільним. Невибаглива ч итацька публіка сприйняла « Философическое
письмо» як епатажний викрут. Радикал ьно-демократичні кола поділяли
критичний настрі й Чаадаєва стосовно кріпосницького ладу, але