Розділ V, глава 2-- 334
союзниці, Австрії,- усе це наче мало переконати Миколу І у великому воєнному програші імперії. Однак імператор уперто молився за перемогу, вірив у чудо, сподіваючись, що Бог не залишить без допомоги православне царство. Він всупереч очевидним фактам кидав у полум ' я війни все нові і нові військові підрозділи.
Та все ж настав той момент, коли Микола І, зрозумівши, що земля вислизає у нього з-під ніг, гарячково почав шукати смерті( самогубство, як людина набожна, він відкидав). У нагоді стало те, що граф Клейнміхель запросив Миколу І на весілля доньки; цар у дуже холодну погоду подався у гості в легкій уніформі кінної гвардії. Увечері у нього почалась лихоманка, виснажливий кашель, проте наступного дня, незважаючи на сувору заборону лікаря, Микола І в одній шинелі був присутнім на параді загону гвардійців, які відправлялися на фронт. У палац він повернувся в дуже тяжкому стані; лежачи у невеликому робочому кабінеті, Микола І усвідомив, що помирає, і був радий тому. 18 лютого 1855 р. Росія втратила чергового імператора.
Джерелом бід Росії була не тільки недолугість правителів, але й відсутність структурно організованого суспільства. Правителі шукали в суспільстві мовчазної соціальної підтримки всіх своїх починань( в тому числі й вартих схвалення), але не вважали за можливе ділитися політичними повноваженнями. Роз ' єднане суспільство, в свою чергу, чекало від верховної влади задоволення життєвих потреб і в переважній більшості не подумуваЛ0 про власну участь в управлінні суспільними й державними справами.
На відміну від Росії, західноєвропейські суспільства у перехідну добу до буржуазного ладу виступали ініціаторами соціально-політичних перетворень( іноді- у формі революцій) і, як правило, їх реалізаторами. Влада ж, звичайно, опиралася натиску народних мас, захищала свої « священні » повноваження, внаслідок чого королі іноді потрапляли на плаху( англійський Карл І) чи гільйотину( французький Людовік ХУІ). В періоди, які передували соціальним переворотам, розвинена суспільна думка виступала дієвим інструментом громадських рухів для визначення змістовних параметрів майбутнього ладу і шляхів його досягнення.
Політичними інститутами, де йшла боротьба за це майбутнє ще за старого режиму, були представницькі органи( Генеральні штати у Франції або Парламент у Великобританії).
На Сході Європи, в Росії, суспільна думка в ХІХ ст. знайшла собі місце тільки на « нічийній смузі », яка пролягла між владою та суспільством. Вона взяла на себе місію представлення монарху потреб непривілейованих станів, не знаходячи підтримки знизу і розуміння