Розділ V, гл ава 1-- 317
передовсім розширення стародавніх привілеїв або їх відстоювання, а також нових прав, викликаних зміною історичних умов.
Поняття « національна свідомість » у першій половині ХІХ ст. не можна назвати однорідним, воно складалося із кількох струменів, які відбивали суперечності суспільства та історичні можливості вирішення національного питання. Різні угрупування правлячої верстви, представників інтелігенції розглядали в основному чотири шляхи: 1) прилучення до російського суспільства( в тому числі до чиновницького прошарку, демократичної інтелігенції) з « добровільною асиміляцією », але із збереженням місцевого патріотизму; 2) відновлення автономії в складі Російської імперії11; 3) повернення до Польщі на умовах Гадяцького договору; 4) найновіший спосіб- національне і соціальне визволення за допомогою політичного перевороту( бажано- мирного) і створення слов ' янського союзу- федерації демократичних республік.
Перший шлях здавався найбільш очевидним і прагматичним і саме ним пішло багато талановитих представників української еліти( Безбородько, Кочубей, Трощинський, Каразін, Гоголь та ін.). Але на ньому підстерігали дві небезпеки: у перспективі- неодмінна втрата національної самобутності, а ігнорування народних традицій і менталітету з часом могло призвести до соціальних вибухів. Другий та третій шляхи- то давні манівці українського політичного блукання, що не один раз вже доводили свою ненадійність. Повернення до них на початку ХІХ ст. свідчило або про консерватизм мислення їх проповідників, або про невміння віднайти більш реальні варіанти.
Потенційно багатообіцяючим був четвертий шлях- соціальнополітичного, демократичного перевороту. Антифеодальний, буржуазний зміст такого перевороту, або революції- так його називали у Європі,- то магістральний напрям розвитку всього континенту у кінці ХУІІІ- на початку ХІХ ст. Буржуазно-демократичні революції тієї доби несли із собою утвердження кардинально іншої трактовки як громадянських прав особи, так і політичних прав нації. У цьому ракурсі зрозумілим ставав вчинок лідера автономістів В. Лукашевича, який у Переяславському повіті піднімав тост за здоров ' я Наполеонаl2 •
11 У невеликому творі « Замечания, до Мвлой России принадлежащих »( 1802-) 803), автор іронізував над українським патріотом, який за « французьким прикладом » вимагав відновлення Мвлоросії та ії армії, як це було за гетьманів. Приблизно ту ж позицію маємо в « Истории Руссов »( Грицак я.Й Нарис... С. 28).
12 Гр ицак я.Й Нарис... С. 28.