Розділ V, глава 1--- 316 них зусиль українського народу, а головне- формування національної самосвідомості.
Осередком цих ідейних тенденцій виявились колишні Гетьманщина та Слобожанщина, які входили до складу Російської імперії і не потрапили під такий же асиміляційний тиск, як Галичина під Польщею або Австрією, тому що російські монархи вважали українців етнічно тотожними росіянам. Окрім того, Гетьманщина довгий час була автономним державним утворенням і зберегла не тільки відповідні спогади, але й деякі традиції державного життя9 • На Лівобережжі краще збереглися національно зорієнтовані кадри, представники правлячих верств( шляхти, старшини, місцевих адміністраторів). А наявність мережі середніх навчальних закладів та Харківського університету допомагало формувати національну інтелігенцію, без якої неможливий духовний прогрес суспільства.
На процесі становлення української національної свідомості позначилася специфіка переходу Російської імперії, в тому числі й України( хоч вона мала свої відмінності), до буржуазного ладу. В. Кравченко писав, що вестернізація Південно-Східної та Східної частин Європи « набула вигляду складного, суперечливого процесу, що породжував зворотню реакцію, активізуючи сили фундаменталістського, охоронницького спрямування. Боротьба між крайнощами європеїзації та місцевого традиціоналізму на практиці приводила до певного компромісу, який і визначав собою дальший хід історичного розвитку народів європейських окраїн » IО. Головною турботою українців, як « бездержавного » народу Європи, було визнання їх окремою, самостійною нацією і на цій підставі обrpунтування необхідності для себе якомога ширшої автономії.
Одночасно формувалася нова концепція національного розвитку.
Оскільки « державні » нації( для України- Росія й Австрія) повсякчас прагнули урізати автономію, вдатися до асиміляційних заходів, то, зрозуміло, що українці, як інші слов ' янські народи, культивували консервативні переконання як засіб збереження того, що було досягнуто раніше у сфері своїх « прав і свобод ». Звідси бере початок недовіра наших предків до різних модернізаційних програм Росії, що особливо яскраво проявилося у ставленні до законодавчих зусиль Уложенної комісії 1767- 1768 рр. Власні ж пропозиції українських діячів стосувалися
9 Грицак я.Й Нарис... С. 25.
10 Кр авченко В. В. Нариси з історіографії епохи національного ВіДРОД)l{ення( друга половина ХУІІІ- середина ХІХ ст.).- х.: Вид-во ХДУ, 1996. С. 19.