Розділ IV, глава 2--- 298 стьян мнение тако во, что свобода их состоит в том, даБЬІ ничего не платить за землю и не давать работника, или, как они сами говорят, не делать баРЩИНЬJ ». І таких скарг було у той час чимало.
Уряди Павла І та Олександра І, боязко приступаючи до цієї справи, намагалися дещо регламентувати відносини між поміщиками і селянами. У 1797 р. вийшов маніфест Павла І, у якому, у зв ' язку із бурхливою хвилею повстань проти кріпацтва, імператор радив поміщикам обходитись триденною панщиною, залишаючи три дні у тижні для роботи селянина на власному полі, а неділю- для відвідання церкви. Цю пораду народні маси зразу ж почали тлумачити як заборону трудитися на пана більше трьох днів( маніфест назвали так: « указ о трехдневной барщине »).
Олександр І зважився на більше: у 1803 р. він підписав указ « о сво БОДНЬJХ хлебопашцах », за яким поміщики отримували право легально відпускати на волю залежних селян та укладати з ними угоди щодо умов звільнення та стосунків на майбутнє. Указ не мав відчутних наслідків для долі кріпосного права в цілому: до середини ХІХ ст. таких селян нараховувалося приблизно 150 тис. Звільнені селяни склали окремий стан- « вільні хлібороби », але ні їх статус, ні права не були належно визначені. Це зробило « вільних хліборобів » практично беззахисними перед чиновництвом. Тільки у Прибалтиці, на прохання місцевих феодалів, у 1804- 1819 рр. У кілька етапів були проведені загальні заходи: селяни стали вільними, але вийшли на свободу без землі.
Російське дворянство, у переважній більшості, не бажало скасування кріпацтва і протягом перших десятиліть ХІХ ст. шукало способів « раціоналізації » анахронічної системи. А імператор без їх згоди( чи, бодай, розуміння) здійснити цю доленосну реформу не хотів.
У 1820 р. група відомих дворянських діячів- кн. п. Вяземський, гр. М. Воронцов, М. Тургенєв( член декабристських організацій) та ін. вирішили розбудити ініціативу російського дворянства й організували петицію до царя, де просили дозволити створити товариство, члени якого докладуть зусилля для пошуку способів поступового звільнення селян. Олександр І схвалив почин і передав прохання міністру внутрішніх справ гр. в. п. Кочубею для правового оформлення. Проте столичне дворянство, дізнавшись про « страшну » загрозу, спромоглося задіяти усі важелі тиску на царя і змусили його заборонити плановане товариство. Граф В. Кочубей відповів ініціаторам, що імператор дозволяє звільнення селян, але тільки за указом 1803 р.( про « вільних хліборобів ») 122.
122 Болебрух АГ СоциалЬНМЙ идеал н. и. Тургенева // История общественной МЬІСЛИ России И УкраИНЬІ ХУІІ- нач. ХХ в.- д.: Вид-во ДДУ, 1992. С. 23-52.