Нариси з історії громадської свідомості Narysy_z_istorii_hromadskoi_svidomosti_suspilna_du | Page 29

Розділ І , глава 1'
--
28
ня дійсності . Щоправда, в екстремал ьних ситуаціях негативн і в ідгуки
про дії владоможців могли і нтегруватися у масове незадоволення і за­
грожувал и соціальній стаб ільності, однак і у цьому випадку не перетво­
рювалися на зас і б раціонального вирішення виниклих проблем . Стихійні
соціальні вибухи ХІ - Х І І І ст. , вті м , були звичним, а може й єдиним
важелем тиску на князівсько-боярську адміністрацію, що змушувало
останню рахуватися з пануючими громадськими настроями й коригувати
свою пол ітику.
Обставини якісно змінилися після хрещення Русі в кінці Х ст. і за­
початкування писемності. Вже в ХІ ст. з ' явились оригінальні твори
давн ьоруської л ітератури, зміст й ідеї яких св ідчили про в изрівання ста­
лих передумов утворення складових частин предметного поля сус пільної
думки. З в ' язок між християнською ерою і суспільною думкою не випад­
ковий. Християнство, на відм іну від язичництва, вперше виз нало актив­
ний, креативний характер особистості, поставило Гі в центр св ітобудови,
а також наголосило на залежності ті земного й потойбіч ного життя в ід
усв ідомленого вибору прийнятних норм соціальної поведінки в широ­
кому значенні цього слова. Незважаючи на завбачливо опрацьований
набір моральних вимог (критерій якості - відповідність боже ствен­
ним заповітам), християнство здійснило, без перебільшення, ідейну
революцію і могутньою рукою пере кинуло давньоруське суспільство у
добу осмисленого буття .
А проте християнство лише розпушило поживний rpYHT для майбут­
нього врожаю - розквіту суспільної думки як такої. Розбудивши соціальну
самосв ідом ість, якісно новий тип релігійності по ставив людському
розумові незборимі меж і : методом пояснення історичної причинності був
тоді провіденціалізм (лат. providentia - провидіння) - с посіб інтерпретації
руху істор ії як неухильного розгортання божого задуму. В насл ідок цьо­
го в л ітературі утвердилися в ідповідні кл іше оцінки реальних фактів на
базі шкали цінностей, обrрунтованих у Святому письм і . Пропов ідувані
Новим Заповітом цінності являли собою узагальнений вираз життєвого
досв іду, накопиченого багатьма поколіннями, однак занадто абстраго­
вана форма їх декларування породжувала довол і широкий простір для
суб ' єктивного тлумачення ко нкретних людс ьких намірів або вчинків.
Така оцінка досить опосередковано випливала з анал ізу дійсних обста­
вин, тому що в кінцевому підсум ку залежала від порівняння задум ів або
вчинків окремих людей з божественним вчення м .
І в с е ж для дав ньоруського періоду такий пізнавально-оціночний
підхід слід визнати безперечним кроком уперед, оскільки він надавав
людині можлив ість (та й певну свободу дій) в ідігравати ч ималу роль