Розділ / V, глава 2-- 267
яснением имени дворянина будет то, что он такой гражданин, которого([ ри самом его рождении отечество, как БЬІ принимая в свои об 'Ь ятия, ему говорит: ТЬІ родился от добродетельньrх предков; ТЬІ, не сделавший еще ничего мне полезно го, уже имеешь знатньrй чин дворянина; позтому ТЬІ более, чем другие, должен бьІЛ показать мне и твою добродетель, и твое усердие. Тебя обязьrвают к тому даННЬІе законами моими права, предшествовавшие твоим заслугам, тебя побуждают к тому дела твоих предков, подражай им в добродетели и будешь мне угоден. РождеННЬІЙ в таком положении, воспитанньrй в таких мьrслях человек не будет ли употреблять сугуБЬІе усилия, даБЬІ сделаться достойньrм имени своего и звания? Одно зто имя и припоминание о славньrх делах своих предков довольно сильно, чтоБЬІ по будить блаГОРОДНЬІХ людей ко всяким великим подвигам » 8J. Посилаючись на « лучших писателей », Щербатов стверджував, що славнозвісна історія російського дворянства, сповнена заслуг та звершень, забезпечила йому почесне місце у суспільства, бо « честь » та « слава » для нього- найвищі цінності.
Князь Щербатов, наполягаючи на анулюванні « Табели о рангах », залишав, однак, можливість для « неблагородної » людини одержати звання дворянина лише через царське персональне пожалування за видатні справи чи подвиги. у середині 1780-х років Щербатов знову повертається до дворянської теми, написавши статтю « размы ле нuеe о дворянсmве ». Свою мету автор сформулював таким чином: « І) показать химеру равности состояний но ВЬІХ философов; 2) доказать полезность государств в сохранении дворянского корпуса; 3) изьrскать колико возможно пропорциональную черту людей, где право дворянское поставлено бьІТЬ должно ». Не відкидаючи « природного закону », згідно з яким усі люди походять від одного прабатька Адама і тому всі благородні, Щербатов все ж писав, що це далеко не вирішальна умова відносин між людьми. Адже вони з ' являються на світ з різними обдаруваннями й здібностями, отже, сама природа не визнає рівності. З тим, що люди за своїми здібностями різні, сперечатися безглуздо. Тож для чого Щербатому знадобилось доводити цю аксіому? По-перше, щоб продемонструвати інтелектуальну убогість опонентів, а по-друге, щоб непомітно підмінити поняття « нерівність людей » поняттям « нерівність станів » й тим самим обrрунтувати необхідність спадкового « благородства », « природності » поділу людей на « благородних » і « чернь ».
83 Соловьев с.м История России... КН. ХІУ. с. 78.