Розділ IV, глава 2-- 263
шлюбною дитиною і, отже, не міг на законних підставах претендувати на трон. У зв ' язку із цим можна розглядати також намір Катерини П за своїм заповітом передати владу не сину, а онуку- Олександру( майбутньому імператору Олександру І). Однак хитру комбінацію поламав сам онук, який з переляку розповів усе батькові.
Катерина П, таким чином, в перші роки правління була змушена звіряти власні рішення з очікуваннями дворянського корпусу. Можна припустити, що й скликання Ул оженної комісії 1767- 1768 рр. було, зокрема, продиктоване бажанням імператриці заручитися carte blanche від усіх станів, включаючи дворянство в цілому. Проте вона зовсім не планувала нехтувати думкою, а тим більше- інтересами пануючого стану. Катерина П сама належала до « благородного стану » і зізнавалася у
симпатіях до стародавніх, тобто аристократичних родів. Її реформаторські проекти пояснюються тим, що вона була представником лівого крила дворянства, яке виносило на перший план інтереси країни, а не свої корисливі розрахунки, а тому сприймало прогресивні ідеї і критично ставилось до архаїчних сторін традиційної соціальної системи, розуміло неминучість часткових реформ. Уложенну комісію, сатиричну журналістику, конкурси ВЕТ, драматургію і т. п. Катерина П використовувала задля укорінення в суспільстві думки про необхідність змін.
Не варто, однак, піддавати сумніву твердження, що консерватизм залишався впродовж усього даного періоду( другої половини ХУІІІ- початку ХІХ ст.) гальмуючим чинником суспільного розвитку. Причому сформувався якийсь дивний парадокс: ті імператори, хто отримав престол на законних підставах( Павло І, Микола 1), проводили чітку консервативну політику; а ті, чий прихід до влади був затьмарений трагічною загибеллю їх попередників( Катерина П, Олександр І), заявили себе прибічниками реформ. Для останніх консерватизм і був значною перешкодою в їх реформаторських устремліннях.
Перше консервативне « застереження » Катерина ІІ отримала вже на самому початку своєї діяльності. Як відомо, зміна царів завжди відроджувала мрії про « землю і волю »; так сталося і в 1762- 1763 рр., коли зворушення охопили 150 тис. приватновласницьких й приписних селян. « Приведя в послушание » повсталих, нова імператриця серйозно замислилась над застарілою язвою Росії- кріпацтвом.
Добре знайома з європейською обстановкою, колишня пруська принцеса визнавала необхідність суттєво реорганізувати відносини землевласників-поміщиків і залежних селян, щоб, по-перше, підвищити продуктивність аграрного сектора, а по-друге- зменшити соціальну