Розділ IV, глава 2-- 262
вжувати політику модернізації Росії, реформувати застарілі соціальноекономічні й політичні інститути. Сучасний дослідник підкреслив, що Олександр І, як і його « любимая бабушка », не бажав передоручати будькому навіть із свого найближчого оточення справу реформ: « Олександр збирався видати закони, « не дающие возможности менять по произволу существующие установления », але вважав, що ініціатором реформ повинен виступати саме він ». Навіть у перші роки свого перебування на троні Олександр І у гуртку « молодих друзів »(<< Негласном комитете ») і пізніше з великою підозрою сприймав « найменший натяк на те, що буде заторкнуте це його право вершити долю країни... » 78.
Тверде переконання у необхідності зберегти повноваження самодержця змусило Олександра І відмовитися від запропонованого М. Сперанським розподілу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Видаючи указ про організацію Державної ради( 1710), Олександр І наділив їі не координуючою функцією між трьома владами( як планував Сперанський), а лише законодорадчою при імператорі.
Всупереч переважаючим консервативним поглядам у суспільстві Олександр І увів конституційне правління у приєднаних до Росії територіях: Великому князівстві Фінляндському( 1809) і Царстві Польському( 1818). Готував він конституцію і для Росії, чим викликав великий переполох у консерваторів. Але в останні роки життя Олександр І втратив душевну рівновагу, ним оволодів похмурий настрій, містицизм, і на цьому тлі набирав силу декабристський рух.
Заявлені новою імператрицею реформи консервативні кола зустріли насторожено, а згодом розпочали контрнаступ. Він приносив результати, бо Катерина ІІ не могла ігнорувати най ' ri оширеніші настрої дворянства, особливо столичного та гвардійського, з двох причин: по-перше, їі прихід до влади супроводжувався насильницьким позбавленням трону їі чоловіка Петра ІІІ( у чому брали участь гвардійці, а поголос звинувачував і саму Катерину); по-друге, законним спадкоємцем корони був Павло Петрович, син Петра ІІІ; хоч Павлу на 1762 р. виповнилось лише 8 років, саме його належало проголосити черговим імператором, а Катерину регентом. Але Катерина ІІ вирішила мовчки зневажити правовими нормами, можливо, тому, що Павло, за упорними чутками, був їі поза-
78 Сахаров А. Н Александр І // РоманОВЬІ. Исторические портретЬІ: В 2 т.- М.: Армада, 1997. Т. 2. С. 275-276.