Розділ ІУ, глава 2-- 258
Наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. історики буржуазно-ліберального напрямку( В. Ключевський, В. Семевський, о. Кизеветтер та ін.), віддаючи належне Катерині П, вказували на розходження між тим, що декларувалось чи задумувалось, і тим, що практично впроваджувалось. Більш критично ставились до результатів діяльності Катерини П радикально-демократичні діячі( о. Герцен, М. Чернишевський та ін.).
Консервативна ж історіографія( А. Брикнер, В. Більбасов, М. Устрялов та ін.) загалом звеличувала « дворянську царицю ». у радянський час превалювала трактовка катерининського часу як періоду розквіту дворянських вольностей і кріпацтва під флером псевдопросвітницької фразеології. Прогресивні ж зрушення в економіці або культурі пояснювалися зусиллями народних мас вкупі з демократичною інтелігенцією. Окремі урядові заходи в аналогічному напрямку називалися вимушеними кроками, продиктованими передусім інтересами дворянської монархії. у новітній літературі здійснені вдалі спроби позбутися упередженості, ідеологічної заангажованості, а то й однобічності і несправедливості в оцінці правління Катерини П( о. Каменський, Є. Анісимов, Л. Гаврилова, о. Омельченко та ін.).
Новітня характеристика правління Катерини П складається з двох моментів: І) цЯ імператриця( одна з небагатьох російських правителів) прийшла до влади із власною, хай і занадто абстрактною, програмою дій; 2) Катерина П була переконана у тому, що саме вона має очолиtи справу оновлення Росії і ніхто, крім неї, неспроможний ні опрацювати належної програми реформ, ні впровадити гі у життя.
Свої політичні наміри Катерина ІІ виклала у ] 762 р. в одному із улюблених зошитів: « Я желаю и хочу лишь блага той стране, в которую привел меня Го сподь... Слава странЬІ создает мою славу... Я хочу, чтоБЬІ страна и поддаННЬІе были богатЬІ,- вот начало, от которого я отправляюсь; чрез разумную бережливо сть они зтого достигнут ». В іншому місці вона зауважила: «... хотя [ я ] свободна от предрассудков и от ПРИРОДЬІ ума философского, я чувствую В себе большую склонность почитать древние РОДЬІ ». Ці слова розкривають в цілому феодальний характер П політичного світогляду. Разом із тим Катерина П, ще у ранзі великої княжни, претендувала на роль « освіченого монарха », а тому мала намір шанувати з�кони, розробити досконале законодавство, ініційоване « філософом на троні ». Політична свобода, за її визначенням, це безпека громадянина, його право робити все, що не заборонене законом і не порушує « общественное спокоЙствие ». « Сllобода,- читаємо далі,- душа всего, без тебя все мертво. Я хочу, чтоБЬІ повиновались законам, но не рабов. Я хочу